1858, 1 березня – у селищі Липовець на Вінниччині народився Павло Аполлонович Тутковський, географ, геолог, педагог, один із засновників української геологічної школи.

Навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету.

Проводив геологічні дослідження майже всіх губерній України. У 1895-му підготував проект водопостачання Києва, завдяки чому місто одним із перших у Європі забезпечило себе артезіанською водою.

Фото: volyntimes.com.ua.

1911-го захистив докторську дисертацію «Викопні пустелі Північної півкулі». Викладав у Київському університеті, 1917-го створив при ньому Географічний інститут. Один із основоположників Української академії наук, входив до числа перших 12-ти українських академіків. Засновник Геологічного музею та перший директор Інституту геологічних наук Академії наук України. У 1920-х роках доклав чимало зусиль для формування школи українських геологів.

Павла Аполлоновича вважають універсальним вченим, який працював практично у всіх галузях науки про Землю. Розробив фізико-географічне районування території України, низку гіпотез та теорій з проблем еолового походження лесів та постльодовикових пустель. Незалежно від Володимира Вернадського, створив власну концепцію біосфери.

Автор майже 600 наукових праць. Його монографія «Словник геологічної термінології» (1923) стала важливим внеском для формування української наукової термінології в галузі природничих наук. Як пояснював Павло Тутковський: «Визначаючи величезну могутність Слова як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу розроблення української природничої термінології. Унаслідок сумних історичних подій на Україні в останні століття, наукові українські терміни могли виробитися лише в обсязі наук гуманітарних; природничі науки, що їх розвиток почався наприкінці ХVІІІ століття, залишилися у нас без добре розробленої національної наукової термінології. Тому й досі ми знаходимо в українській науковій і популярній природничій літературі багато термінів невдалих, невлучних, дуже негарних».

Читав лекції українською мовою. Через активну проукраїнську позицію зазнав звинувачень у націоналізмі, вченого викликали в ДПУ на бесіди, що спричинило різке погіршення здоров’я. Його 70-річний ювілей відзначили на рік пізніше, в 1929-му, і тільки за наполяганням Михайла Грушевського.

Помер 1 червня 1930-го у Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.

1918, 1 березня – Українська Центральна Рада ухвалили закон про гривню – грошову одиницю УНР.

Як грошова одиниця, гривна відома ще з давньої Русі і згадується у «Повісті минулих літ».

Активна розробка власної валюти почалася після проголошення Української Народної Республіки третім універсалом Центральної Ради у листопаді 1917-го. Створенням своєї фінансової системи і грошових знаків, як ще одного чинника державотворення, опікувався Генеральний секретаріат фінансів та промисловості на чолі з Михайлом Туган-Барановським.

1 січня 1918-го Центральна Рада ухвалила «Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР». Першими українськими грошима стали банкноти «100 карбованців», оформлені художником-графіком Георгієм Нарбутом.

Після проголошення самостійності УНР та з огляду на часті випадки фальшування нової купюри (яка робилася зі звичайного паперу, не мала захисних водяних знаків; окрім того більшовики, тікаючи з Києва, викрали і вивезли до Москви кліше грошового білета), Центральна Рада 1 березня 1918-го ухвалила закон «Про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів».

Запроваджувалася нова грошова одиниця – гривня, «що має містити 8,712 долі щирого золота; гривня ділиться на 100 шагів; 2 гривні відповідають одному карбованцеві емісії 1917 р.». В обіг вводилися банкноти номіналом 2, 10, 100 та 500 гривень. Ескіз першої з них зробив Василь Кричевський, решту – Георгій Нарбут.

1. Банкнота номіналом 2 гривні. Автор проекту В. Кричевський. Фото: istpravda.com.ua.

2. Банкнота номіналом 10 гривень. Автор проекту Г. Нарбут. Фото: istpravda.com.ua.

Друкуватися гривні мали в Німеччині. Однак процес друку дещо затримався і запровадження в обіг гривні сталося вже за Павла Скоропадського. У 1918-1919 рр. друкувалися також грошові знаки номіналом 1000 і 2000 гривень.

1. Банкнота номіналом 100 гривень. Автор проекту Г. Нарбут. Фото: istpravda.com.ua.

2. Банкнота номіналом 500 гривень. Автор проекту Г. Нарбут. Фото: istpravda.com.ua.

Розмінні марки-шаги, що виконували роль монети. Фото: istpravda.com.ua.

1938, 1 березня – у селі Дубова на Київщині народився Борислав Миколайович Брондуков, кіноактор, народний артист України.

Борислав Брондуков. Фото: day.kyiv.ua.

Артистом став випадково. Закінчив будівельний технікум, працював виконробом на будівництві. На заводі «Арсенал» став відвідувати репетиції драмгуртка, грав у народному театрі, де й потрапив на очі ректору театрального інституту Миколі Задніпровському.

Закінчив Театральний інститут ім. Івана Карпенка-Карого (1961-1965), працював актором на Київській кіностудії імені Олександра Довженка.

В кіно дебютував у картині  Сергія Параджанова «Квітка на камені» (1962). Всього знявся у майже 130-ти фільмах: «Афоня», «Ми з джазу», «Вій», «Вавілон ХХ», «Людина з бульвару Капуцинів» та інших. Зіграв інспектора Лестрейда у серії фільмів «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона».

Борислав Брондуков у ролі інспектора Лестрейда. Фото: sherlock.kiev.ua.

Він був майстром епізоду. Вмів подати людський характер багатогранно, у сміховій огранці, з чітким виокремленням внутрішньої, особистої драми. Найбільшу славу актору принесли другорядні та епізодичні ролі комедійного плану. Його називали «українським Чапліним», «першим після Чапліна» та «коміком із сумними очима».

Як згадував режисер «Афоні» Георгій Данелія: «Найбільша кількість оплесків на зустрічах в кінотеатрах зривав алкоголік, мерзотник і закінчений негідник Федул, якого в нашому фільмі чудово зіграв Борислав Брондуков. В костюмі і гримі Боря був настільки органічним, що коли під час зйомок в ресторані він вийшов на вулицю покурити, швейцар не хотів пускати його назад… А пізніше, коли знімали «Сльози капали», в готелі я у себе в номері раптом почув, що хтось в ресторані співає французькі пісні. Я спустився. Була пізня осінь, народу в ресторані небагато… На сцені з мікрофоном у руці Брондуков співав пісню з репертуару Іва Монтана. І це був не доходяга і алкаш Федул, а елегантний, пластичний і чарівний французький шансоньє».

Народний артист України (1984), перший лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (1995).

Актор Василь Ліванов працював із Бориславом Брондуковим на зйомках «Пригод Шерлока Холмса та доктора Ватсона»: «Щоб він не грав, хай навіть крихітний епізод, наприклад, у фільмі «Осінній марафон», ви однак не зможете забути цього епізоду. Можете забути сюжет, якісь деталі, – але епізод, який грає Борис, забути неможливо… Він був неймовірно відданим своїй професії, жив її турботами, нічого не робив абияк, хоча вже тоді мав всесоюзну славу».

«Напевно, багато людей лізли в його світ, думаючи, що він в житті такий, як і на екрані, – згадував режисер Олександр Павловський. – А він не такий – він талановита, освічена, інтелігентна людина».

Пережив три інсульти. Останні 6 років провів паралізованим у ліжку.

Помер 10 березня 2004-го у Києві, похований на Байковому кладовищі.

1943, 1 березня – у Корюківці на Чернігівщині нацисти почали каральну акцію по знищенню місцевого населення.

Спалена Корюківка. Березень 1943 р. Фото: www.cult.gov.ua.

У лютому 1943-го радянське партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини  і розташувалося у корюківських лісах. У ніч на 27 лютого 1943-го партизани розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки. У відповідь на це начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Сумської області Байєр Бруно Франц наказав знищити Корюківку. Виконавцем стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін із військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдат спеціальних каральних формувань із числа колабораціоністів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а. Одним із найвідоміших злочинів цього підрозділу Айнзатцгрупи «С» став розстріл 29 і 30 вересня 1941 р. в Бабиному Яру.

Вранці 1 березня у Корюківку прибув каральний загін і оточив містечко. Людей групами по 50–100 чоловік  зганяли у будинки і розстрілювали. «Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. – розповідав Євген Римар, якому вдалося вижити. – Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить. Тут у мені все потемніло, і нічого я більше не пам’ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не лишилось від моїх діток нічого. Навіть могилки...».Одночасно солдати на 10 машинах прочісували околиці містечка та оглядали хати. Усіх, хто їм траплявся  розстрілювали на місці. Після того містечко спалили. Очевидці розказували, що дим і заграву від пожежі було видно за 27 км від Корюківки у Сновську, за 50 км – у Сосниці та за 25 км у Холмах. Акція тривала 1 і 2 березня 1943-го. 9 березня каральний загін повернувся, щоб допалити селище і добити вцілілих.

Загиблі у березні 1943 р. жителі Корюківки. Фото: eukraina.com.

Упродовж цих днів радянське партизанське з’єднання Федорова, що знаходилося у лісах за 15 км від Корюківки, залишалося на місці. Наказу від командування допомогти і врятувати цивільне населення міста рядові партизани, які рвалися у бій, так і не отримали.

Протягом двох днів нацисти знищили 6700 мешканців Корюківки. В Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. вказано, що 1 і 2 березня 1943 р. «здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків, вціліло тільки 10 цегляних».

Нині вдалося встановити імена 1893 жертв. Це тільки 28% вбитих під час каральної акції. Серед них 704 дітей і підлітків (віком від немовлят до 16 років включно без огляду на стать), 1097 жінок. Знищення Корюківки є наймасштабнішою каральною акцією нацистів у Другій світовій війні в Європі, під час якої повністю знищене поселення з усіма мешканцями.

Такі пам’ятники встановлено на багатьох подвір’ях у  Корюківці. «Людей знищували настільки масово, що подекуди місто нагадує кладовище: біля багатьох будинків, перед входом у двори чи на подвірях стоять пам’ятники. На них вказані імена спалених людей, цілими сім’ями», - розповів  керівник Пошукового клубу «Пам'ять Перемоги» Михайло Балан.

Підготували Сергій Горобець та Наталя Слобожаніна.