1838, 10 січня – в Чернівцях народився Григорій Іванович Воробкевич, поет.

Походив із священицької родини, що мала румунське і литовське коріння. Навчався в гімназії та духовній семінарії. Прийняв сан священика.

Літературну діяльність розпочав у Львові. Друкувався під псевдонімом Наум Шрам. Писав вірші та поеми на історичну тематику, ліричні поезії, що за формою і настроями були близькі до народних пісень. Виступав проти засилля москвофілів, національного гніту, виховував свідомих українців. Соратник і однодумець старшого брата Сидора Воробкевича – засновника «Руського літературного товариства», редактора журналу «Буковинська зоря» і альманаху «Руська хата».

Деякий час обіймав посаду ректора семінарії в Чернівцях. Склав іспити на звання вчителя закону Божого. Заснував читальню в селі Топорівці, мріяв створити сільську крамницю, чому завадила хвороба.

Зіграв важливу роль у громадському та культурному житті Буковини. Сидір Воробкевич так характеризував свого брата: «Пташка, що співала на Буковині задля на ній світання, один з найбільш свідомих українців краю».

Помер 24 листопада 1884-го у Чернівцях.

«Ненадобно хахлам письма,

їх письма нам вадять –

І язик їм вирубати!» –

цареві вни радять.

І так сталось на Вкраїні,

письмо їй забрали, –

Живе слово також вкрадуть,

як ’го ще не вкрали»

                            Георгій Воробкевич, 1877.

1878, 10 січня – в селі Неїлівка на Полтавщині народився Борис Васильович Палій-Неїло, генерал-хорунжий Армії УНР.

Борис Палій-Неїло (1878 - 1956). Фото: ounuis.info.

Походив із дворянської родини. Закінчив Полтавський кадетський корпус, Московське Олександрівське піхотне училище юнкерів, Миколаївську військову академію в Петербурзі. Артилерист, брав участь у Першій світовій війні, нагороджений золотою Георгіївською зброєю і Георгіївським хрестом. Полковник російської армії.

У червні 1917-го, перебуваючи в Москві, виявив бажання служити в українській армії. Учасник двох перших військових з’їздів. Займався українізацією військових частин, став організатором гарматних частин. 3 жовтня 1918-го – Генеральний писар Українського козацтва. «Типовий російський офіцер, але з рисами запорожця» – характеризував його Євген Чикаленко.

Підтримав Директорію УНР, один з організаторів параду в Києві 22 січня 1919-го на честь Злуки УНР і ЗУНР. Деякий час командував Сірожупанною дивізією. Генерал для особливих доручень при Головному Отамані Симону Петлюрі.

Пізніше оселився у Перемишлі. Засновник і керівник філії Українського центрального комітету, опікувався колишніми вояками Армії УНР. Згодом організував іконописну майстерню «Відродження», в якій працювали колишні українські вояки. Під керівництвом Бориса Палія-Неїла розмальовано майже 40 українських греко-католицьких церков.

Як згадував Леонід Бачинський: «генерал Палій-Неїло є українцем з роду і по переконанню, фахівець, старий службист, який не належить до тих, що уміють робити політику і тому не має партійних оборонців».

В 1944-му виїхав до Німеччини, пізніше емігрував до США. Продовжував здійснювати церковні розписи. Станичний отаман Станиці Українського вільного козацтва (1948), один із ініціаторів створення Спілки українських вояків.

Помер 5 лютого 1956-го в Детройті (США).