1863, 12 березня – народився Володимир Вернадський, вчений зі світовим ім’ям, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, філософ, автор вчення про ноосферу.

Він побачив нові горизонти і шляхи розвитку земної цивілізації. Один із засновників Української Академії наук та її перший президент. Засновник першої наукової бібліотеки в Україні, яка нині носить його ім’я.

Він створив понад 20 наукових установ. Радієвий інститут, біохімічну лабораторію,Комісію з вивчення вічної мерзлоти та інше.

На честь Вернадського назвали єдину українську станцію в Антарктиці. Його родинне коріння тісно пов’язане з Україною, так само як і наукова діяльність Володимира Вернадського.

2003, 12 березня – у Мюнхені (Німеччина) померла Ярослава Стецько (Ганна Музика), дружина Ярослава Стецька, співорганізаторка Червоного Хреста УПА, жіночої мережі ОУН, Антибільшовицького блоку народів, голова ОУН(б) у 1991-2001 роках.

Ярослава Стецько (1920 – 2003). Фото: ukrnationalism.com

Народилася 14 травня 1920-го в селі Романівка на Тернопільщині. Закінчила Теребовлянську польську гімназію. Через багато років, в інтерв’ю Ярослава Стецько згадувала, як «одного разу вчителька ударила мене лінійкою по руці, наказавши «Мові по-польські!». Це мене страшенно образило. Я гостро відчула, що – українка. І що нас гноблять. У мені все збунтувалося». Й у 18 років долучилася до ОУН.

Два роки вчителювала у сільській школі. Вищу освіту здобула у Львівській політехніці та Школі політичних наук у Мюнхені. Володіла сімома іноземними мовами.

Зі створенням УПА взяла активну участь у розгортанні медичної мережі. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі ОУН.

«Жіноцтво відіграло велику роль в часі створення УПА, в часи боїв УПА, а дуже часто жінки брали участь в боях, – згадувала Ярослава Стецько. – Навіть тоді, коли УПА відсилала відділи на захід через кілька кордонів, жінки ішли в одностроях із зброєю в руках, щоби переконати захід, що Україна не зложила зброї, що Україна воює далі проти большовизму, проти російської окупації, щоб був розголос про ту боротьбу, бо світ тоді мовчав».

1943-го ув’язнена німцями у Львові. Після звільнення виїхала за кордон, мешкала в Мюнхені (1944-1991).

Взяла участь у звільненні з лікарні в чеському місті Штайнгофф головного ідеолога ОУН Ярослава Стецька (1945), якого вперше побачила й закохалася у Відні за рік до того. В 1946-му вони уклали шлюб і прожили разом чотири десятиліття.

Була вірною соратницею свого чоловіка. Редагувала журнал «Український погляд» і друкований орган Антибільшовицького блоку народів «АБН – Кореспонденція». Організовувала конференції АБН по всьому світу.

Голова АБН (1986-1996), ОУН (б) (1991-2001), Конгресу українських націоналістів (1992-2003). Після здобуття Україною незалежності 1991-го повернулася на Батьківщину. Депутат трьох скликань Верховної Ради України. Почесна громадянка Львова. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня (2000).

«Її українська мова, яка вперто видавала в ній діаспорянку, в кулуарах парламенту звучала завжди природно. Вона не прогулювала парламентських засідань. І ніколи не засинала і не нудьгувала під час них, як інші «літні» депутати – символи різних епох і фракцій», – свідчить парламентська журналістка Лана Самохвалова.

Українська «залізна леді» і «вічна революціонерка» померла 12 березня 2003-го в лікарні Мюнхена. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Підготувала Наталя Слобожаніна.