1888, 12 квітня – в Єлисаветграді (нині Кропивницький) народився Генріх Нейгауз, піаніст і педагог.

Початкову музичну освіту здобував на приватних заняттях, зокрема з композитором Леопольдом Годовським. Закінчив Віденську академію музики, екстерном здав іспити в Петроградській консерваторії (1915).

Викладав у Тбіліському музичному училищі. Професор Київської консерваторії (1919-1922). «…Тридцятирічний, невеликого зросту, витончений чоловік із пишним золотим волоссям, красиво відкинутим з лоба вгору» – описувала його одна з перших учениць З. Калина. У Києві запам’ятався фортепіанними вечорами, грою в ансамблях, концертами-лекціями.

За наполяганням наркома освіти Анатолія Луначарського, з жовтня 1922-го працював у Московській консерваторії.

Доктор мистецтвознавства (1940), народний артист РСФРР (1956).

Відзначався феноменальною пам’яттю на партитури, всебічною ерудицією. Велику популярність мала його книга «Про мистецтво фортепіанної гри». Піаністична школа Нейгауза визнана у всьому світі. Серед його учнів – Святослав Ріхтер, Яків Зак, Еміль Гілельс, Євгеній Калінін, Тихон Хрєнніков, Олександр Ейдельман та багато інших.

«З ім’ям його пов’язано уявлення про дерзання думки, полум’яні злети почуттів, дивовижної багатогранності і в той же час цілісності натури, Тому, хто відчув на собі силу його таланту, важко забути його воістину натхненну гру, яка дарувала людям стільки насолоди, радості і світла. Все зовнішнє відступало на задній план перед красою і значущістю внутрішнього переживання» (Яків Мільштейн).

Помер 10 жовтня 1964-го в Москві (Росія).

Підготував Сергій Горобець.