1808, 12 листопада – у селі Варва на Чернігівщині народився Осип Бодянський, філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, письменник, видавець.

Народився в сім'ї священика. Навчаючись у духовній семінарії в Переяславі, захопився фольклористичними студіями, брав участь в аматорських театральних виставах. 1834-го закінчив Московський університет. Протягом 1837-1842 pоків перебував у науковому відрядженні у південних та західних слов’янських країнах. У 1842-1868 pоках був професором Московського університету, а з 1845 року – секретарем Московського товариства історії та старожитностей. Протягом 1846-1848 та 1858-1877 pоків редагував університетське періодичне видання «Чтение Московского общества истории и древностей российских», у яких опублікував багато цінних матеріалів з історії України, народні пісні.

Бодянський у своїх працях «Розгляд різних поглядів про давню мову північних і південних русів» (1835, рос. мовою), «Г. [господину] возводителю к общеславянскому коренному звуку» (1843), у літературно-критичні розвідці про твори Г. Квітки-Основ'яненка (1834) обгрунтував давність і самобутність української мови, досліджував її історію, фонетику, граматику, стилістику, обстоював фонетичні принципи українського правопису, нормалізацію української літературної мови на основі полтавського діалекту, відзначав милозвучність української мови. Започаткував порівняльне вивчення української та інших слов'янських мов.

Переклав російською мовою ряд праць П. Шафарика та ін. слов'янських учених. Зібрані Бодянським українські народні пісні опублікував 1978 у кн. «Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських». Автор праць з історії «Про погляди відносно походження Русі» (1835 рік), «Про час виникнення слов'янських племен» (1855 рік) та слов'янської філології «Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів» (1837 рік) та ін. Послідовно відстоював самобутність і самостійність української мови й літератури. У 1846 році вперше видав «Літопис Самовидця» (можливий автор – Р. Ракушка-Романовський) та «Історію Русів», був ініціатором видання «Народних пісень Галицької і Угорської Русі» Я. Головацького.

 Бодянський перебував у дружніх стосунках з Миколою Гоголем, Тарасом Шевченком. Найвище цінував він дружні контакти з Шевченком. Обговорював з ним видання «Живописной Украины», зацікавив Кобзаря історією чехів та Шафариком, котрому український поет присвятив поему «Єретик». Плануючи видання всеслов’янського альманаху, Бодянський переписав для нього 15 творів Шевченка. Він підтримував поета в роки заслання, переживав за його важку долю, як за рідного брата. Уболівав, скільки Шевченко міг би створити шедеврів, якби не те вороже заслання. 9 травня 1861-го Бодянський був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві.

Помер 18 вересня 1877 року в Москві, де й похований.

1929, 12 листопада – у селі Витвиця на Івано-Франківщині народився Зеновій Красівський, громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольної боротьби, поет, член Української Гельсінської групи, крайовий провідник Організації Українських Націоналістів.

Народився у Витвиці на Івано-Франківщині. У 1947 році під час карально-репресивної операції «Захід» радянська влада його разом із батьками депортувала у Казахстан. Зеновій зумів втекти із заслання і долучитися до української національно-визвольної боротьби ОУН і УПА.

У 1949 році радянські спецслужби заарештували Красівського і засудили до 5 років ув’язнення та довічного заслання в ГУЛАГу. У 1953 році Красівського звільнили і вислали до Караганди, де жила його родина. Під час аварії на шахті отримав важку травму, після чого йому дозволили повернутися в Україну.

У 1957-62 роках Красівський навчався на філологічному факультеті Львівського університету. У 1964 році став одним із співзасновників підпільного Українського Національного Фронту, співавтором його програмних документів «Тактика УНС», редактором журналу «Воля і Батьківщина».

У 1967 році Зеновія разом з іншими членами УНС заарештували і засудили до тривалого терміну ув’язнення. За написання листів протесту та оголошення голодування з 1972 року Красівського запроторили до психіатричної лікарні Смоленська, пізніше – Львова і Бережниці.

Зеновій Красівський та Опанас Заливаха, 1960-ті роки

Після звільнення у 1978 році Зеновій знову активно включився в український правозахисний рух. У 1979-му став одним із співзасновників Української греко-католицької групи. У березні 1980 року його заарештували  втретє і ув’язнили без суду. Звільнившись у 1985 році, Красівський брав участь у створенні нових суспільно-політичних рухів та політичних партій в Україні.

Від 1990 року очолював Провід ОУН. Автор збірок поезій «Месник», «Невольницькі плачі», поеми «Тріумф сатани», історичного роману «Байда» та ін.

«Мене арештовували  в 1949-му, 58-му, 67-му, 80-му. Я відбував у критках, дурдомах, таборах, я сидів по карцерах, по бурах. А плакав хіба в «Невольницьких плачах». Я боявся хіба що розминутися з Честю! Я ніколи нікому не свідчив, я за всі терміни не написав своїм катам жодної заяви! Я був завжди й понині гордий з того, що я – український націоналіст!» – писав Зеновій Красівський.

Помер 20 вересня 1991 року в Моршині, де й похований.