1898, 13 серпня на Київщині в селі Карань (згодом перейменовано на Трубайлівку, нині в складі міста Переяслав-Хмельницький) народився Володимир Заболотний – відомий український архітектор, засновник і перший президент Академії архітектури України, автор проекту будинку Верховної Ради України.

Батько Володимира Заболотного був майстром-золотарем із виготовлення церковного начиння. Сам Володимир закінчив Переяславську гімназію, працював інструктором музею, художником районного військового комісаріату. У 1921 р. вступив до Українського архітектурного інституту в Києві, після завершення якого лишився там викладати. Також він викладав архітектурне проектування в Київському інженерно-будівельному інституті, був  головним архітектором Державного інституту проектування.

Володимир Заболотний розробляв архітектурне обличчя не лише столиці, але й Черкас, Вінниці, Кривого Рогу, Харкова та інших міст. Але головною його працею став проект будівлі Верховної Ради України (1936-1939 рр.).

Після війни Володимир Заболотний став одним із ініціаторів Академії архітектури, а з 1956 року став її першим президентом. Паралельно він займався і створенням наукової бібліотеки і навіть особисто майстрував стелажі для книг.

Мав Володимир Заболотний і інші таланти. Самостійно навчився грати на скрипці, малював пейзажі, володів мистецтвом чеканки та лиття з металу. Його роботи нині зберігаються в його меморіальному музеї в Переяславі-Хмельницькому.

До останніх днів свого життя робив надзвичайно багато для видання двох томів «Нарисів історії архітектури УРСР» (1957, 1962рр.), однотомника «Нариси історії українського мистецтва» (1964р.), багатотомного видання «Українське народне мистецтво» (1960-1967рр.), чудової шеститомної «Історії українського мистецтва» (1968-1972рр.) та інших.

Помер Володимир Заболотний 3 липня 1962 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

1905, 13 серпня у місті Баррі народився Ґарет Джоунс – вельський журналіст, який у 1933 р. побував в Україні і розповів на весь світ правду про Голодомор.

Ґарет Джоунс народився в інтелігентній родині. Його батько, Меджор Едгар Джоунс, протягом 35 років був директором школи для хлопчиків у Баррі, активно підтримував Лігу націй і був прихильником миру. Мати свого часу працювала в Україні тьютором Артура Юза — одного з синів Джона Юза, засновника майбутнього міста Донецьк. На початку XX століття вона приєдналась до руху суфражистів і перша зустріч учасників руху в південному Уельсі мала місце саме в будинку Джоунсів.

Ґарет Джоунс отримав непогану освіту та вільно володів п’ятьма мовами, зокрема й російською. Писав статті для багатьох британських газет, зокрема, «The Western Mail», «The Times» та «Manchester Guardian», в Німеччині його статті друкувалися в «Berliner Tageblatt», а також у Сполучених Штатах завдяки «International News Service». Був радником з питань міжнародної політики колишнього ліберального прем’єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа, потім — помічником Айві Лі, радника з публічних відносин Рокфеллера, Пенсильванської залізниці, Крайслера та інших американських підприємств.

Тричі бував у Радянському Союзі, зокрема на прохання Айві Лі супроводжував Джека Гайнца II, онука засновника компанії Heinz в подорожі до СРСР, писав інтерв’ю із вдовою Леніна Надією Крупською. Під час третьої, останньої подорожі до Радянського Союзу в березні 1933 року, Ґарет знехтував попередженням посольства і забороною ОДПУ на в’їзд іноземним журналістам до України, здійснивши подорож Харківщиною пішки, залізничними коліями, разом із селянами, які рятувалися від смерті. Їхні розповіді, а також побачене, занотовує до маленьких щоденників. ОДПУ затримує Джоунса й депортує його із СРСР.

Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Ґарет зробив відомий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема «New York Evening Post» та «Манчестер Гардіан». «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хлібу. Ми помираємо!» Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні — «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду». Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Селянин кулею кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть транспортні чиновники та офіцери ОДПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей», - писав він.

Стаття Ґарета Джонса про Голодомор в Україні у «London Evening Standard» від 31 березня 1933 р. Фото: http://n-v.com.ua.

Репортажі Джоунса та зроблені ним фото мали величезний резонанс у світі – його статті надрукували більше 20 видань. Щоб загасити цю хвилю, Радянський Союз почав кампанію його дискредитації, залучивши до цього, зокрема, і володаря Пулітцерівської премії, власкора «New York Times» Вальтера Дюранті.  Джоунсові в’їзд до Радянського Союзу буде заборонено назавжди.

Джоунс іще встигне взяти інтерв’ю в Гітлера, працюватиме в Японії, та Китаї.  У 1935 р. під час робочої подорожі до Внутрішньої Монголії  його разом з доктором Герьертом Мюллером, який був агентом комуністичного інтернаціоналу в Китаї, було заарештовано. Мюллера через два дні відпустили, а Ґарета Джоунса було застрелено через 16 днів після захоплення, напередодні його 30-го дня народження.