13 січня – в Україні святкують Щедрий Вечір чи Маланки (Меланки). За старим стилем святкування Нового року припадає на 14 січня. Надвечір’я напередодні оповите низкою магічних дій. Аби врожай на наступний рік був багатим, готували «щедру» вечерю, для якої припасали найкращі харчі.

Господарі йшли до церкви на богослужіння, дякували Господу за його ласку та просили гарного року прийдешнього.

Народна традиція поєднала язичницькі вірування з християнським вшануванням великомучениці  Меланії.

Щойно після заходу Сонця ватаги щедрувальників починали обходити господи. Вітали господарів зі святом, віншували їх, бажали здоров’я та гарного року.

Напередодні свята не позичали грошей, аби не зубожіти наступного року. Не позичали нічого жінкам, бо могли «забрати достаток із господарства, де брали позичку».

Вважалося, що під Новий рік треба ночували тільки вдома, інакше цілий рік можна блукати світом.  Опісля щедрувальників треба було лягати спати і новий рік зустрічати спокійно, уві сні.

Загалом,  обрядовість Щедрого вечора присвячувалася народженню Сонця і мала давню хліборобську традицію.

Ой сивая та І зозулечка.

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям

на здоров'я !

Усі сади та І облітала,

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоров'я!

А в ТІМ саду три тереми:

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоров'я!

У Першому - красне сонце,

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоров'я!

У іншому - ясний місяць,

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

А в третьому - дрібні зірки,

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоров'я!

Ясен Місяць - пан господар,

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоров'я!

Красне сонце - жона Його,

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоровий 'я!

Дрібні зірки - Його діткі,

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на

здоров'я!

1919, 13 січня – у с. Копань на Запоріжжі народилася Любов Мала – доктор медичних наук, одна із засновників Академії медичних наук України. Організаторка кардіологічних відділень для хворих на гострий інфаркт міокарда.

Любов Мала (1919 – 2003). Фото: esuю cоm.ua

У 30-х роках ХХ ст. батько Трохим Малий перевіз сім'ю в Харків, щоб врятувати від голоду і дати дітям освіту. Вищу освіту Любов Мала здобула у Харківському медичному інституті у 1933-1938 рр. Отримавши фах терапевта, працювала у лікарні в с. Петровеньки на Луганщині. Із червня 1941 р. до вересня 1946 р. була лікарем фронтових шпиталів Південного, Закавказького, Північнокавказького фронтів Червоної Армії.

До вересня 1949 р. працювала у Харківському медичному інституті клінічним ординатором, а згодом асистентом кафедри факультетської терапії. У 1950 р. захистила кандидатську дисертацію. У 1952–1954 рр. – докторант цієї кафедри. У 1954 р. захистила докторську дисертацію на тему: «Зміни серцево-судинної системи при туберкульозі». До 1955 р. Л.Мала була доцентом кафедри факультетської терапії, у лютому 1955 р. – серпні 1961 р. – завідувачка кафедри факультетсько-шпитальної терапії, у 1961 – 1984 рр. – завкафедри шпитальної терапії, у 1984 –1986 – очолювала кафедру внутрішніх хвороб Харківського медичного інституту.

Основні наукові праці Любові Малої присвячені вивченню захворювання серцево-судинної системи при туберкульозі, ролі нейрогуральних механізмів регуляції в уникненні захворювань серцево-судинної системи при хронічній недостатності кровообігу, а також клінічної фармакології. Вона вперше в Україні організувала кардіологічні відділення для хворих на гострий інфаркт міокарда. Перша в Україні у 70-і рр. ХХ століття впровадила в практику систему поетапного лікування хворих з інфарктом міокарда (стаціонарний, санаторно-курортний і амбулаторно-поліклінічний етапи). Заснувала в Харкові (1981) філіал Київського НДІ кардіології ім. академіка М.Д.Стражеска, з 1986 p. – НДІ терапії МОЗУ, з 1993 р. – Інститут терапії АМН України.

Любов Мала – автор  понад 600 наукових праць, в тому числі 24 монографій, 50 патентів та винаходів, 38 методичних рекомендацій. Підготувала 35 докторів і 186 кандидатів медичних наук. Удостоєна звання «Людина року» Американським автобіографічним інститутом (1996). Включена Міжнародним біографічним центром (Кембрідж, Велика Британія) у видання «2000 видатних учених ХХ ст.» (1998). Почесний громадянин м. Харків (1999). Нагороджена 14 медалями.

Померла 14 квітня 2003 року в Харкові, де й похована на алеї Героїв.