1756, 14 квітня – на Львівщині у родині пароха народився Антін Ангелович, греко-католицький священик, Митрополит Галицький, Архієпископ Львівський, один із організаторів і перший ректор Генеральної духовної семінарії у Львові, професор і ректор Львівського університету. Його зусиллями була відновлена Галицька митрополія.

Маючи неабиякі здібності до навчання, успішно закінчив львівську єзуїтську колегію. Тодішній Єпископ Лев Шептицький став духовним наставником Ангеловича. Спочатку забрав хлопця працювати у своїй канцелярії, згодом  відправив на навчання до Відня. Звідти 1781-го Антоній Ангелович повернувся зі ступенем доктора богослів’я. У Львові він висвятився на священика і  вирізнявся серед неосвіченого духовенства («псалтирників»).

1783-го влада оголосила про відкриття Генеральної семінарії для католиків східного обряду у Львові. Її ректором став двадцятисемилітній Ангелович. Наступного року молодий отець став професором догматики Львівського університету. Ангелович читав лекції українською, розвиваючи богословську термінологію. Досконало знав латину і старогрецьку, а також володів польською, німецькою, французькою, італійською та румунською. Листувався з  представниками політичної еліти Австрії та Польщі.

Антін Ангелович (1756 – 1814). Фото: uk.wikipedia.org

Він отримав титул радника двору. З 1796-го став єпископом Перемиським. Духовенство жалілося на жорсткий стиль управління нового єпископа. Він намагався впорядкувати занедбане господарства єпархії. Жив за 8 км від Самбора, де в нього було велике господарство з папірнею.

1807-го Папа Римський Пій VІІ дав дозвіл на відновлення Галицької митрополії, яку очолив Антоній Ангелович. Урочисте сходження на  митрополичий престол відбулося у вересні 1808-го року. Наступного – Львів захопили наполеонівські війська, митрополит не виявив до них прихильності. Поповзли чутки, що митрополит готує заколот і львівські міщани вдерлися з обшуком до його помешкання. Жодних слідів змови не знайшли, але військова адміністрація конфіскувала збіжжя, худобу і реквізувала касу консисторії та ще й пригрозила трибуналом. Почалися арешти священиків і митрополит пішки вирушив до Угорщини, а за його затримання була призначена винагорода.

У несприятливих умовах довелося працювати митрополиту. Австрійська влада була виснажена війнами з Наполеоном і не цікавилася українськими питаннями, а поляки зі свого боку блокували позитивні для галицьких українців рішення.

Помер Антін Ангелович у 58 років 9 серпня 1814-го. Свою бібліотеку, яка налічувала 8 тисяч томів він заповів митрополичій капітулі у Львові.

1988, 14 квітня – на хуторі Нарбутівка (нині – смт. Есмань) на Сумщині народився Володимир Нарбут – поет, громадський і літературний діяч.

Володимир Нарбут. Фото: www.people.su

Народився у збіднілій дворянській сім’ї козацько-старшинського походження. У 1906 р. закінчив Глухівську гімназію; того ж року вступив до Санкт-Петербурзького університету. У 1908 р. дебютував у літературі. З 1911 р. – керівник відділу поезії студентського журналу «Gaudeamus». З осені 1911 р. – один із засновників товариства поетів-акмеїстів «Цех поетів». У 1912 р., рятуючись від переслідувань поліції (у зв’язку з виданням збірки поезій «Алілуя», забороненої цензурою), залишив навчання в університеті і виїхав з етнографічною експедицією до Африки (Абіссинія, Сомалі). У березні 1913 р. амністований, повернувся до Росії, видавав і редагував «Новый журнал для всех».

Невдовзі повернувся на свою «малу батьківщину» – до Глухова. Після Лютневої революції 1917 р. зблизився з лівими есерами, пізніше — з більшовиками; увійшов до складу Глухівської ради робітничих і солдатських депутатів. У 1918 р. керував виданням більшовицької пресі в м. Воронеж, у 1919 р. – у м. Київ; того ж року заарештований білогвардійською контррозвідкою в м. Ростов-на-Дону (звільнений із в’язниці червоноармійцями).

У 1920 р. Володимир Нарбут очолив Одеське відділення Російського телеграфного агентства (РОСТА), був видавцем журналів «Лава» та «Облава». З 1921 р. – керівник Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ, м. Харків), З 1922 р. В.Нарбут працював у відділі друку ЦК РКП (б) у м. Москва, редагував журнали «30 дней», «Всемирный следопыт», «Вокруг света», був головою правління видавництва «Земля и фабрика».

У 1928 р., за звинуваченням у «приховуванні низки обставин, пов’язаних із перебуванням у полоні в білих», В.Нарбута виключили з ВКП (б) і звільнили з адміністративних посад. У жовтні 1936 р. він заарештований за доносом як «український націоналіст», у липні 1937 р. засуджений до ув’язнення терміном на 5 років. Його відправили до пересильного табору поблизу м. Владивосток, згодом у м. Магадан, де у квітні 1938 р. повторно засудили до розстрілу.

14 квітня 1938 В. Нарбута розстріляли за постановою трійки НКВС у карантинно-пересильному пункті № 2 тресту «Дальстрой» ГУЛАГу.

1888, 14 квітня – у Харкові народився Леонід Булаховський – український мовознавець і педагог.

Леонід Булаховський. Фото: www.inmo.org.ua.

Після закінчення гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Закінчив його з відзнакою і золотою медаллю. У 1910 р. опублікована перша праця молодого вченого. У 1916 р. став приват-доцентом Харківського, а в 1917-1921 рр. – професором Пермського університетів. У 1921 р. по­вернувся до Харкова, де очолив кафедрою росій­ської мови Харківського університету.

Із 1944 р. і до останніх днів життя Л. Булаховський очолював Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР і водночас завідував кафедрою слов'янської філології Київського держав­ного університету. Упродовж тривалого часу був членом пре­зидії, заступником голови відділу суспільних наук АН УРСР і головою експертної комісії з питань мовознавства Міністерства вищої освіти України, віце-президентом секції суспільних наук Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами. Академік АН України з 1939 р., член-кореспондент АН СРСР з 1946 р.

Написав близько 400 наукових праць із загального, українського, російського мо­вознавства, славістики, методики викладання мов. Під його керівництвом було розроблено український правопис 1946 р. Всупереч формально-граматичному напряму обґрунтував положення про єдність граматики з орфографією та стилістикою. Багато працював над загальними і частковими проблемами методики викладання української мови.

Л. Булаховський започаткував наукове вивчення проблеми українського наголосу, досліджував питання синтаксису, створив ґрунтовну працю з історичної фонетики, морфології і синтаксису «Істо­ричний коментарій до української літературної мови». Він автор оглядових праць «Українська мова серед інших слов'янських» (1942), «Виникнення української мови та її положення серед інших слов'янських» (1948), на основі яких згодом створив моно­графію «Питання походження української мови» (1956), а також низки підручників: «Українська мова», «Курс сучасної україн­ської мови», «Курс сучасної української літературної мови» у 2 т. (1951-1952), «Нариси з загального мовознавства», «Пи­тання походження української мови».

Проблеми літературної мови, стилістики вчений досліджу­вав не лише щодо окремих національних мов, а й у загально-мовознавчому, теоретичному аспекті. Яскравим прикладом цього є праця «Виникнення і розвиток літературних мов. Багаторічний інтерес ученого до питань української лексико­графії реалізувався в його роботі — як члена редколегії зі ство­рення «Російсько-українського словника» (1948).

Помер 4 квітня 1961 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

1916, 14 квітня – розпорядженням начальника київського поштово-телеграфного округу введено обрахунок доби по 24-годинному циферблату, відповідно до якого початком доби слід вважати час після 12 години ночі, а після 12 години дня години рахувати відповідно 13, 14, 15 тощо.

1920, 14 квітня – Директорія УНР надіслала прохання про включення УНР до Ліги Націй.

1980, 14 квітня – в місті Балканабат у Туркменістані народився Майборода Дмитро Олександрович – полковник (посмертно), начальник служби безпеки польотів 456 бригади транспортної авіації.

Загинув 14.07.2014 р. у військово-транспортному літаку Ан-26, який було збито на висоті 6500 м. та який впав поблизу села Давидо-Микільське, Луганської області. Разом з Дмитром загинув Д. Шкарбун.

Указом Президента України № 917/2014 від 4 грудня 2014 року  присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Його ім’я присвоєно літаку АН-26 "Герой України Дмитро Майборода"

1972, 14 квітня –  у місті Вінниця народився Башняк Роман Васильович - капітан, командир взводу, 30 окремої механізованої бригади.

Загинув 31.01. 2015 р. поблизу селища Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Разом з Романом загинув і екіпаж його танку молодший сержант О. Лимарь (механік-водій) та солдат О. Батурін (навідник).

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

1970, 14 квітня – у місті Синельниково Дніпропетровської області народився Алтунін Валерій Володимирович - старший лейтенант, 25 окремої парашутно-десантної бригади, командир зенітного ракетного взводу парашутно-десантного батальйону.

Загинув 14.06.2014 р. близько першої години ночі в військово-транспортному літаку Іл-76 який був збитий терористами при заході на посадку в аеропорту Луганська.

Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 р. нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

- Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук..