1888, 14 травня – у с. Голта на Херсонщині народився Микола Вілінський – композитор, педагог, музично-громадський діяч.

Походив із старовинного роду українських дворян Вілінських. Батько — Микола Олександрович служив міським головою Ананьєва. За родинними переказами, з родом Вілінських зв’язаний і рід Марії Олександрівни Марко Вовчок-Вілінської.

Микола Вілінський почав серйозно займатися музикою самостійно в роки навчання в Ананьївській гімназії, диригував церковним хором і організував шкільний оркестр народних інструментів. Проте, за наполяганням батька  Вілінський, після закінчення гімназії 1906 року вступив на юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету в Одесі.  Одночасно з навчанням в університеті Вілінський, починаючи з 1907 року, поєднував заняття в Одеському музучилищі, реорганізованому 1913 року на Одеську консерваторію.

З 1920 р. М. Вілінський – викладач у Одеській консерваторії, а 1926 року затверджений у званні професора, завідуючий кафедрою композиції (з 1931 р.). Під час Другої світової війни, Микола Вілінський разом з сім’єю в 1941 р. евакуювався в Ташкент, де працював професором Ташкентської консеваторії. Повернувшись в Україну, з 1944 р. професор Вілінський став деканом теоретико-композиторського факультету (до 1948р.) і завідуючим кафедри теорії музики і композиції (з 1949р.) Київської консерваторії.

Микола Вілінський є автором симфонічних сюїт, кантати, вокально-хорових обробок українських, російських і молдовських народних пісень, камерно-інструментальних творів, а також ряду теоретичних робіт і статей. Як і його вчитель Малішевскій, який звертався до національних мотивів у Польщі, М. Вілінський звертався до національних українських і молдавських мотивів.

Уже в юнацькі роки композитор створює цикл оригінальних фортепіанних мініатюр у елегійному стилі. Романси та обробки народних пісень як, наприклад, «Стоїть явір над водою», «Ой вербо вербо», «У вишневому садочку» М.Вілінського показують блискучу композиторську техніку в розкритті поетичних образів. До вокально-симфонічних і симфонічних творів Миколи Вілінського належать «Заповіт» для хору та симфонічного оркестру на слова Тараса. У 70-ті роки минулого сторіччя музикознавці писали, «що разом із Косенком, Ревуцьким, Лятошинським та іншими українськими майстрами Вілінський сприяв процесу кристалізації національних рис в українській фортепіанній культурі».

Микола Вілінський стояв біля витоків українського фортепіанного баладного жанру. Його «Балада в формі варіацій на українську народну тему» («Ой у полі жито копитами збито») –  один із видатних творів першої половини ХХ сторіччя.

Помер Микола Вілінський 7 вересня 1956 р., похований на Байковому цвинтарі.

Підготувала Леся Бондарук

1941, 14 травня – загинув Ананій Волинець, повстанський отаман, підполковник Армії УНР.

Народився 13 жовтня 1894-го в селі Карбівка на Вінниччині. За фахом агроном.

У 1917-му вступив до Української партії соціалістів-революціонерів. Секретар ревкому в Гайсині, заступник повітового комісара Тимчасового уряду, начальник повітової міліції. Організовує загони Вільного козацтва.

У листопаді 1918-го звільняє Гайсин від гетьманської адміністрації й очолює Гайсинський курінь Національної гвардії. Незабаром його реорганізували в 61-й Гайсинський полк, а Волинець отримав звання підполковника. Успішно воював із більшовиками в рідному краї на чолі повстанського загону, який налічував кілька тисяч селян і козаків. У визволених містах встановлював українську адміністрацію, видавав часопис «Повстанець».

Після поразки визвольних змагань переїхав до Західної України. Кілька місяців провів в ув’язненні в Рівному. Входив до Української народної партії (1923-1928), працював у редакції тижневика «Дзвін», член Волинського українського об’єднання (1931-1939). Співпрацював із підпіллям Тараса Боровця. Останній писав про нього у спогадах: «Волинець був нашим симпатиком та дуже добрим моїм дорадником у багатьох справах… Це була високо інтелігентна і далекозора людина, гнучкий тактик. Я дуже багато від нього навчився у галузі воєнно-політичної тактики».

У жовтні 1939-го після окупації Західної України радянською владою був заарештований. Незабаром його відпустили, але після доносу заарештували повторно.

Розстріляний 14 травня 1941-го у Вінниці.

Підготував Сергій Горобець.

1988, 14 травня – у місті Первомайськ Луганської області народився Мілько Антон Ігорович – старший лейтенант, командир танкового взводу 30-ї ОМБр.

Загинув 16.08.2014 під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.