1866, 15 лютого – у Кам’янець-Подільському народився Гнат Житецький, історик, архівіст, літературознавець. Він був засновником та першим завідувачем відділу рукописів Всенародної бібліотеки України (нині НБУВ).

Гнат Житецький – дійсний член НТШ, секретар  редакції журналу «Київська старовина». Протягом 1898-1903 років він завідував відділом російської історії «Великої енциклопедії», де надрукував 300 статей.

В Україні він вчителював у Фундуклеївській гімназії. А з серпня 1918-го включився у створення бібліотеки України при ВУАН.

1907, 15 лютого – у с. Корнів на Івано-Франківщині народився Григорій Пісецький (псевдо – «Цуньо»), діяч Пласту, учасник УВО та ОУН. Він став однією з перших легенд Організації Українських Націоналістів. Бо після його загибелі польська влада заборонила діяльність «Пласту» на території Польщі.

Народився у родині греко-католицького священика. Батько – Іван Пісецький був польовим духівником в Українській Галицькій армії та організатором молодіжного спортивного товариства «Луг».

Григорій Пісецький закінчив Станіславську гімназію та вступив на правничий факультет Львівського університету. У липні 1930 року він брав участь у експропріаційному акті під Бібркою на Львівщині. Пісецького було поранено, щоб не потрапити до поліції він застрелився. Оглянувши тіло, поліція побачила, що на ньому під плащем вдягнена пластова сорочка. Тому влада заборонила «Пласт» на території Польщі.

Загинув 30 липня 1930 року і похований у м. Бібрка.

1919, 15 лютого – у Станіславові Українська Національна Рада затвердила закон “Про вживання мови в урядуванні державних властей і урядів, публічних інституціях і державних установах у Західній області УНР”. Він передбачав норми функціонування української мови у державних установах та право національних меншин спілкуватися рідною мовою з урядовими й громадськими інституціями.

1930, 15 лютого – розпочалися масові селянські протести проти колективізації в Україні.

У 1930 році Україна була охоплена масовими селянськими протестами та повстаннями проти насильницької колективізації, розкуркулення та закриття церков. За даними ГПУ, того року в Україні відбулось понад 4000 масових селянських протестних виступів. За підрахунками дослідників, у них взяло участь понад 1,2 млн. українців.

Хвиля масових протестів почалася із лютого 1930 року й найбільшого розмаху отримала на початку березня. Загалом в Україні з 20 лютого по 20 квітня заворушеннями було охоплено понад 1900 сіл і містечок. У сотнях сіл була ліквідована радянська влада на кілька днів. Розмах селянських протесів, особливо у прикордонних округах України,  у лютому-березні 1930 року змусив Сталіна призупинити колективізацію на півроку.

В історіографії початок повстань відносять до 20 лютого, але ця дата не зовсім правильна. Оскільки в той час звітність органами ГПУ давалась за декадами, то всі звіти з інформацією про заворушення давались, як правило, з 20 лютого, тому ця дата й увійшла в літературу.

Фактично масові заворушення розпочалися дещо раніше.

Масові селянські виступи у прикордонних округах розпочалися з Плужанського району на Шепетівщині. Безпосереднім поштовхом до заворушень стало закриття церкви у районному центрі. У ніч з 14 на 15 лютого місцевий священик Аверкій Войко об’їхав навколишні села, закликаючи селян стати на захист церкви. 15 лютого у Плужному зібралося до 1500 селян з навколишніх сіл, переважно жінок, вимагаючи повернути ключі від церкви. Секретар РВК змушений був задовольнити цю вимогу. Того ж дня у церкві відправили службу Божу та обрали нове правління церковної громади. Ця перша перемога надихнула селян на подальші рішучі дії.

Вже 20 лютого у Плужному до 80 жінок почали руйнувати годівницю місцевого ТСОЗу. За кілька днів повстання охопило 22 села Плужанського району, а на початку березня радянському активу, як зізнавався у своїх повідомленнях керівник ГПУ України В.Балицький, вдалося втриматися лише в кількох селах Шепетівської округи.

Паралельно, на сході України почались масові заворушення, які переросли у повстання в Старобільській окрузі. 15 лютого селяни райценту Містки відмовились видавати куркулів і організовано розібрали посівний матріал, який був у них насильно зібраний.

Під впливом цього селянського успіху почались масові протести в селах цього та сусідніх районів. Селянське повстання на Старобільщині тривало до 20-х чисел лютого і було придушене силами ГПУ з кількох округ, підсиленими спеціальною опергрупою ГПУ України.

1977, 15 лютого – у місті Новоукраїнка Кіровоградської області народився Мамадалієв Володимир Гаїбович – підполковник, старший офіцер інформаційно-аналітичного центру,  оперативного командування "Південь".

Загинув 04.07.2014 р. біля села Новоселівка Донецької області під час нічної танкової атаки бойовиків на блокпост, яка велася з декількох напрямків одночасно.

 Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 року  нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Указом № 6 від 23 липня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

1982, 15 лютого –  у селі Волохівка Вовчанського району Харківської області народився Романцов Ігор Сергійович – майор (посмертно), заступник командира батальйону по роботі з особовим складом, 92 ОМБр.

Загинув приблизно 28.08.2014 р. на дорозі між селами Новозар'ївка та Войкове. Був у складі ротно-тактичної групи 92-ї ОМБр, яка мала деблокувати війська, що опинились в Іловайському котлі. Група була обстріляна російською артилерією та диверсійно-розвідувальними загонами супротивника.

Указом Президента України № 213/2015 від 9 квітня 2015 року  нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Указом № 6 від 23 липня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

1989, 15 лютого – завершилося виведення радянських військ із Афганістану. У збройному конфлікті, що тривав майже десятиліття загинули понад 14 тисяч радянських військовослужбовців і щонайменше 200 тисяч афганців – військових та цивільних.

15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Але в Афганістані залишалися радянські вояки, що потрапили в полон та прикордонники, що прикривали виведення військ. Прикордонні війська КДБ СРСР охороняли радянсько-афганський кордон на території Афганістану до квітня 1989 року.