1860, 15 жовтня - народилася Софії Тобілевич  – акторка, фольклористка, письменниця та перекладачка, дружина корифея українського театру Івана Тобілевича (Івана Карпенка-Карого).

Софія Тобілевич (1860 – 1953). Фото: library.kr.ua

У сім'ї Тобілевичів дуже любили Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», в якій Іван Тобілевич грав Назара, його дружина - Галю. Дітей подружжя назвало іменами героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвали Ориною - так звали героїню з поеми «Невольник».

Софія Тобілевич (дівоче прізвище Дітковська) творчу кар’єру розпочала  співачкою у хорі Миколи Лисенка й Михайла Старицького. Виступала в колективах Кропивницького та Саксаганського. Згодом стала драматичною актрисою. У 1908 — 1916 вона працювала в театрі Миколи Садовського у Києві, у пореволюційний час — в Новому драматичному театрі ім. І. Франка. Її найголовніші ролі: Терпилиха («Наталка Полтавка»), Тетяна («Суєта»), Лимериха («Лимерівна»).

«Вона могла польською транскрипцією відтворити українську мову», – саме так Микола Лисенко відрекомендував Софію Тобілевич польському фольклористу Чеславу Нейману. 1883-го чого вона організувала етнографічну експедицію з метою збору українського фольклору для серійних видань Краківської академії наук. Учасниками експедиції записали понад 300 пісень. Через рік у 8-му томі періодичного видання Антропологічної комісії Краківської академії наук «Збірник відомостей до вітчизняної антропології» (1884) з'явилися «Етнографічні матеріали з околиці Плискова Липовецького повіту. Зібрала З. Д. (тобто Зося Дітковська). Опрацював Ч.Нейман». Це був початок тривалої збиральницької роботи, що її Софія Тобілевич вела протягом життя. Згодом вона записала чимало зразків народної творчості в селі Кардашева, поблизу якого розташований хутір Надія, а в 1920-х — у містечку Погребищі (Поділля). Загальна географія записів набагато ширша: Чернігівщина, Полтавщина, Херсонщина, Київщина, Галичина. Увесь цей матеріал опубліковано у великому збірнику «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич» (1982). Вона допомагала чоловікові здійснити переспіви кількох польських драм. Переклала українською мовою «Весілля Фігаро» П’єра Бомарше,  «Зачароване коло» Карла Риделя, твори Генріха Сенкевича, арабські, перські, китайські, індійські, італійські народні казки з польських і французьких видань.

Найбільший її внесок в українську культуру – популяризація корифеїв українського театру у працях «Життя І. Тобілевича» (1945), «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади» (1947) та «Мої стежки і зустрічі» (1957).

Померла Софія Тобілевич 7 жовтня 1953-го у Києві.

1959, 15 жовтня, у Мюнхені московський агент КГБ убив Степана Бандеру –  керівника Організації Українських націоналістів. Приглушений, схожий на хрипіння крик почуло зі сходової клітки подружжя Гамзе, що мешкало на Крайттмайрштрасе в Мюнхені, в обід 15 жовтня 1959-го. Коли вибігли з квартири, побачили, що на долівці з розбитою головою лежить їх сусід – письменник Степан Попель. Поряд стояв кошик із помідорами – вони чомусь не розсипалися під час падіння. Під двері закотилася в'язка ключів, що чоловік упустив із рук.

З повідомлень у газетах наступного дня Ґамзе дізналися, що в їх будинку мешкав голова Організації українських націоналістів 50-річний Степан Бандера. "Після 13.00 дружина Провідника, пані Ярослава, зателефонувала до канцелярії Проводу, кажучи, що з її чоловіком трапилося нещастя: облитий кров'ю, він упав на сходах будинку, в якому жив, – згадує член ОУН, журналіст Данило Чайковський. – Пані Ярослава просила негайно дати лікарську допомогу. Зараз на місце випадку виїхали члени Проводу Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль і Іван Кашуба. Одначе на сходах і в коридорах будинку вже не було нікого, бо викликана в міжчасі сусідами швидка допомога забрала Провідника до лікарні. З ним поїхала і його дружина".

"Степан Бандера – це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. На цьому етапі надзвичайно цінний для нас, опісля – небезпечний. ­Ненавидить так само росіян, як і німців", – писав в особистому посланні рейхсфюреру СС Генріхові Гіммлеру обергруппенфюрер Ґотллоб Берґер. Проягом 1941 – 1944 Бандера перебував у німецькому концтаборі Заксенхаузен. У вересні 1944-го він запропонував лідерові ОУН очолити Український національний комітет. Ця організація мала відстоювати інтереси українців у нацистській Німеччині, хоч насправді діяла б під жорстким контролем націонал-соціалістів. Бандера відмовився.

Протягом десяти років родина Бандери переїзжає з місця на місце, рятуючись від совєтських агентів. Лише 1954-го Степан з Ярославою і трьома дітьми селяться в Мюнхені, на Крайттмайрштрасе. Живуть під прізвищем Попель.

Припускали, що Бандера помер від серцевого нападу. Проте медична експертиза показала – причиною смерті стало отруєння ціанистим калієм. Голову ОУН поховали на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені. За два роки західнонімецькій владі здався агент КДБ Богдан Сташинський. Він зізнався, що був виконавцем замаху на керівників ОУН Лева Ребета і Степана Бандеру. Обох застрелив зі спеціально виготовленого для цього пістолета, що випускав у жертву випари кислоти.

Кам'яний хрест на могилі Степана Бандери у Мюнхені. Джерело: facebook.com/uaincognita

"Я був у кіно в Берліні, – пояснював причини каяття. – Цілком випадково побачив у кінохроніці картини з похорону Бандери. Бачив лише одну картину: Бандера у відкритій труні, навколо нього люди. Коли я це побачив, мені здалося, що хтось ударив мене молотком по голові. Я був страшенно переляканий. Це було вперше, що я так безпосередньо побачив наслідки свого вчинку. Я хотів би сказати, що про наслідки я, власне, знав і раніше, я знав, що люди помруть. Але це не те саме: знати про щось і щось дійсно бачити. Я був цілком приголомшений, коли вийшов з кіна". Сташинського засудили до восьми років позбавлення волі. Що сталося з ним після тюрми – невідомо

7 ЗАМАХІВ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ ЗДІЙСНЕНО У 1947–1959 РОКАХ. ПРО НИХ РОЗПОВІДАЄ КЕРІВНИК РОЗВІДКИ ОУН СТЕПАН МУДРИК (1919–2004):

1) 1947 РОКУ ТАКУ ПІДГОТОВКУ РОБИВ АГЕНТ КҐБ, ЯКИЙ БУВ ВІДОМИЙ ПІД ПРІЗВИЩЕМ МОРОЗ;

2) 1948 РОКУ ТАКИЙ ПЛЯН НАМАГАВСЯ ЗРЕАЛІЗУВАТИ АҐЕНТ СТЕЛЬМАЩУК;

3) 1950-ГО ВБИВСТВО ПІДГОТОВЛЯЛИ АҐЕНТИ З ПРАГИ;

4) 1952 РОКУ МОСКОВСЬКА ЦЕНТРАЛЯ ПРИСЛАЛА ДО НІМЕЧЧИНИ ДЛЯ ВБИВСТВА АҐЕНТІВ, ЯКІ ВИСТУПАЛИ ПІД ПРІЗВИЩАМИ ЛЄМАН І ЛЄГУДА;

5) 1953 РОКУ ДО ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ БУВ ПРИСЛАНИЙ АҐЕНТ, РОДОМ З ВОЛИНІ, ПІД ПРІЗВИЩЕМ СТЕФАН ЛІПГОЛЬЦ;

6) ВЕСНОЮ 1959-ГО АҐЕНТ КҐБ ВІНЦІК ІЗ ВІДНЯ РОБИВ СПРОБУ ВИКРАСТИ СИНА БАНДЕРИ, ГІМНАЗІЙНОГО УЧНЯ;

7) 1959 РОКУ МОСКОВСЬКА ЦЕНТРАЛЯ ПІДГОТУВАЛА МОЛОДОГО ПОЛЯКА, РОДОМ З ВОЛИНІ, ЯКИЙ МАВ ПРИЛЮДНО ЗАСТРЕЛИТИ СТЕПАНА БАНДЕРУ І ЗАЯВИТИ, ЩО ВІН ПОМСТИВСЯ ЗА ПОЛЯКІВ, ЩО ПОТЕРПІЛИ НА ВОЛИНІ