1829, 16 лютого  в селі Козарі (за іншими даними – в селі Церковна) на Івано-Франківщині народився Ісидор Іванович Шараневич– історик, археолог, педагог, дослідник Галичини на Волині.

Народився в сім’ї священика. Навчався в Бережанській гімназії, Віденському та Львівському університетах. Викладав у гімназіях Перемишля, Львова, Львівському університеті. Доктор філософії (1864).

Дослідник середньовічної історії Галичини та Волині. Автор близько 125 наукових праць, зокрема «Історії Галицько-Володимирської Руси від найдавніших часів до року 1453». Член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член товариства «Просвіта». Засновник музею галицько-української старовини при Ставропігійському інституту у Львові.

Один із піонерів української археології в Галичині.  Як зазначає дослідниця Наталія Булик: «Незважаючи на певні помилки і неточності, Ісидору Шараневичу належить заслуга у дослідженні літописних міст (Галич, Звенигород), популяризації відкритих пам’яток, формуванні інтересу до археології серед студентства та залучення останніх до польової діяльності… Наукова значимість проведених робіт підсилюється його співпрацею з іншими науковими осередками, а перелік організацій, до яких був причетний Ісидор Шараневич, дає змогу твердити, що він стояв на європейському рівні тогочасної археології». Його праці і сьогодні не втратили свого значення.

Був двічі одружений, залишив п’ятеро дітей.

Помер 4 грудня 1901-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

1879, 16 лютого в селі Ладин Прилуцького повіту на Полтавщині (нині – смт Ладин При­луцького району Чернігівської області) народився Василь Королів (Старий) - письменник, художник, один із засновників Української Центральної Ради

Походив із родини священика. Його батько довгий час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці. Мати виховувала трьох дітей, але коли Василю було два роки, вона і двоє його братів померли від холери.

Василя теж готували до кар’єри священика. Він закінчив Полтавську бурсу та Полтавську духовну семінарію. В останній він познайомився і зблизився з Симоном Петлюрою, з яким пізніше підтримував тісні зв’язки і залишив грунтовну книгу спогадів. Однак після десяти років навчання на богослова Василь вступає до Харківського ветеринарного інституту і навіть видає два посібники з ветеринарії. Теорія підкріплюється практикою: у 1911 році Королів відкрив у Києві першу в Україні ферму «Зааненталь» з утриман­ням заанентальської породи кіз, яку за­віз із Швейцарії.

Під впливом революційних подій 1905 року Василь Королів пробує себе в журналістиці. Стає засновником найбільшого й найактивнішого в Києві видавництва «Час» (1908–1920), яке ви­давало критико-­бібліографічний місяч­ник «Книгар» за редакцією Василя Короліва-­Старого та Миколи Зерова. Працює секретарем редакції газети «Рада», єдиної щоденної громадсько-­політичної газе­ти українською мовою в Україні (1906–1914). Часто під різними псевдонімами виступає на сторінках газет «Трибуна» й «Відродження».

Був одним із активних членів Товариства українських поступовців – таємної позапартійної політичної і громадської організації українців, яка постала в 1908 році , метою Товариства була координація українського національного руху і його захист від наступу російського уряду і російського націоналізму. Саме від ТУПу 7 березня 1917 року Королів був обраний до складу членів Української Центральної Ради.

1919 року Василь Королів-Старий був відряджений із дипломатичною місією УНР до Праги. Подальший розвиток подій не дозволив йому більше повернутися на батьківщину. Василь Королів залишився емігрантом, але чехословацького громадянства не прийняв: до останнього дня залишався громадянином УНР.

В еміграції Василь Королів-Старий багато пише, зокрема і для дітей. До писання українською заохочує і свою другу дружину, письменницю Наталену Королеву. Часто бувають на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, де підробляють, малюючи ікони та розписуючи церкви. Зокрема, він написав багато ікон та виконав розпис василіанської монастирської церкви в селі Імстичево.

Усі кошти йдуть на українську справу. «В тій добі все, що могли ми заробити, ми виплачували за зроблені в Чехах видання товариства «Час» та інші, щоб не осоромити перед чехами українського імені. Злидні тисли нас так, що треба було кидатись на заробіток кожної корони», - згадував Королів.

Останньою книгою Василя Короліва стали спогади «Згадка про мою смерть». На початку грудня 1943-го письменник поїхав на кілька днів у Прагу, щоб забрати книжки та листівки з друкарні, зупинився у друзів. Повернувся 11 грудня і просто на порозі помер. Лікарі констатували серцевий напад.