1946, 16 лютого – загинув командир тактичного відтинку-12 «Климів» Василь Василяшко – «Перемога».

"Вояків Української Повстанської Армії, відзначених найвищою нагородою  Золотим Хрестом бойової заслуги I кл.  було всього 40. З них шестеро мали загалом дві бойових нагороди, і тільки двоє  три. Один з них  сотенний Михайло Дуда – "Громенко", який відзначився успішними діями в Перемищині на чолі сотні, з якою згодом перейшов рейдом через всю Чехословаччину на Захід; пізніше він десантувався в Україну і загинув на рідній землі. Другий  один із найвизначніших командирів у Львівській воєнній окрузі "Буг", сотник УПА Василь Василяшко, більше відомий як "Перемога" (також вживав псевдоніми "Вірний" і "Пантера")", – пише дослідик УПА Володимир Мороз у статті "Повстанський командир "Перемога", що була опублікована, зокрема, на інформаційному ресурсі Сокальської центральної бібліотеки ім. В. Бобинського. Публікуємо далі текст цього матеріалу.

Василь Василяшко народився 13 квітня 1918 р. у с. Завишень Сокальського району Львівської області. Закінчив шість класів народної школи, здобув фах шевця. За Польщі брав активну участь в діяльності "Просвіти", відтак став членом Юнацтва Організації Українських Націоналістів, а згодом ОУН, до якої з 1932 р. належав його старший брат Микола. Навесні 1941 р. В. Василяшко вступив до українського легіону в німецькій армії  Дружин Українських Націоналістів (ДУН), де служив у відомому батальйоні "Нахтігаль". Звідти із більшістю вояків перейшов до 201 шуцманшафтбатальйону, який базувався в Білорусі і охороняв важливі об'єкти від червоних партизанів. Двічі приїжджав додому у відпустку. Після закінчення річного контракту в грудні 1942 р. Василь, як і всі легіонери, залишив службу в німців і на Різдво вже був у рідному селі. Оскільки був ризик арешту колишніх вояків ДУН, Василь не ночував вдома, очевидно, співпрацюючи з Організацією. Восени 1943 р. перейшов у підпілля, очоливши боївку Служби Безпеки (СБ) ОУН Белзького району, яка налічувала близько 15 осіб.

Аналогічні боївки існували і в інших районах. Загальне керівництво ними здійснював обласний комендант боївок СБ Тарас Онишкевич – "Галайда". Саме під його командуванням в кінці 1943 р. – на початку 1944 р. у Равській та Сокальській округах ОУН проведена акція проти польських осередків, розташованих по лісничівках, гаївках та колоніях. Здобуто багато зброї, тих, на кого були докази в доносах чи участі у протиукраїнських акціях,  стратили, інших  розігнали. Таким чином реалізовано клич: "Ліс наш і ніч наша!", оскільки метою було опанування лісів, щоб створити умови для творення відділів УПА.

Протягом грудня 1943 р. – березня 1944 р. у північній Львівщині постали сотні "Пролом" та "Тигри". На допомогу їм "Галайда" в кінці лютого 1944 р. об'єднав підлеглі боївки з двох округ в один відділ, сотенним якого призначений Дмитро Пелип – "Ем""М22""Євшан". Командиром першого роя у першій чоті Ярослава Грицая – "Чорноти" став В. Василяшко – "Перемога".

Під час наступу на с. Острів Сокальського району – осередок польських збройних формувань, які загрожували українським селам околиці  Т. Онишкевич отримав смертельне поранення і на його честь ця сотня отримала назву "Галайда". Навесні відділ брав активну участь в бойових діях на т. зв. Холмському фронті проти польських Армії крайової (АК) та Батальйонів хлопських (БХ). Також чота "Чорноти" разом із сотнею "Сіроманці" 11 травня 1944 р. у с. Карів Сокальського району звела бій із німецькими поліційними військами. Тоді "Чорнота" був поранений і відійшов на лікування, а тому В. Василяшко став чотовим. Підвідділ "Перемоги" 24 травня 1944 р. мав бій з червоними партизанами біля с. Лісова Рава-Руського повіту (тепер Польща). Дії В. Василяшка, який вів прицільний вогонь і закидав ворога гранатами, були відзначені командуванням.

Після переходу фронту сотня "Галайда" поповнилася новобранцями і приблизно 14 серпня була розділена на дві. Відділ "Галайда1" очолив "Перемога", "Галайда 2"  командир третьої чоти Григорій Шклянка – "Куліш" (в минулому  керівник боївки СБ та ройовий у чоті "Чорноти", родом із с. Поториця Сокальського району, яке знаходиться через річку від Завишня). "Ем" очолив курінь, до якого також увійшла сотня "Крилачі". Відтинком, призначеним для дій новопосталого куреня, була Любачівщина, проте через насичення терену радянськими військами і постійні бої "Ем" туди так і не потрапив. 22 серпня під с. Зубейки Жовківського району курінь "Галайда" звів великий оборонний бій із батальйоном 83 полку прикордонних військ НКВД та 50-м мотоциклетним полком ЧА. Відбивши у восьмигодинному бою всі ворожі наступи, "Ем" з відділом прорвався з оточення і відійшов у ліси на південь від с. Карів.

Війська НКВД 29 серпня 1944 р. знову оточили курінь, який зайняв оборону в урочищі Кривуля в центрі лісів Карів-Піддубці. В цілоденному бою з 7 до 21 год. повстанці відбили ворожі атаки. При цьому найбільшу стійкість і вправність проявила саме сотня "Галайда 1" на чолі з "Перемогою". Згодом вони успішно діяли в боях біля с. Губинок Рава-Руського повіту, тепер Польща (17.10.1944 р.), с. Смолин Яворівського району (22.10.1944 р.), с. Яструбичі Радехівського району (4.11.1944 р.), с. Лучиці Сокальського району (10.11.1944 р.), с. Бишів Радехівського району (25.11.1944 р.). В бою у Яструбичах був смертельно поранений командир "Ем", а командування куренем перебрав Михайло Хвальбота – "Лис".

Протягом зими сотні діяли самостійно. В цей час "Перемога" зробив кілька вдалих засідок на підрозділи НКВД та винищувальні батальйони (с. Волиця Жовківського р-ну, с. Двірці Сокальського району), мав бій біля с. Куличків Сокальського р-ну (12.02.1945 р.), здійснив засідку на прикордонників між с. Купичволя Кам'янка-Бузького р-ну та м. Великі Мости Сокальського р-ну (20.02.1945 р.), наступ на прикордонну заставу в с. Зубків Сокальського району (5.03.1945 р.).

Особливо відзначилася сотня "Галайда 1" і її командир "Перемога" в бою під с. Зіболки Жовківського району 22 березня 1945 року. Відділ, чисельність якого складала 167 вояків, протягом двох годин протистояв наступові двох полків Червоної армії, підсилених підрозділами НКВД. Успішно відбивши ворожі наступи, сотня прорвалася з оточення. В. Василяшко в бою був поранений у груди, але, незважаючи на це, холоднокровно командував проривом. Після короткого лікування він вже за кілька тижнів повернувся до командування своїм відділом. Наказом УПА-Захід ч. 12 від 28.04.1945 р. "Перемога" нагороджений Бронзовим Хрестом бойової заслуги, а наказом Головного Військового Штабу УПА ч. 2/45 від 27.04.1945 р. йому присвоєно ступінь хорунжого УПА.

Однією з найбільших акцій УПА на Львівщині був напад на райцентр Радехів 26 квітня 1945 року за участі 5 сотень УПА. Центральну роль в ньому відіграли відділи "Галайда 1" та "Кочовики", які діяли безпосередньо в місті. В результаті наскоку на волю випущено кілька сотень призначених до вивозу селян. Після цього сотні "Галайда 1" і "Кочовики" зупинилися в лісі біля с. Радванці Радехівського р-ну, де їх 28 квітня застала велика облава. Знову переважаючі сили 2-го прикордонного загону НКВД нав'язали десятигодинний бій повстанцям, які відбили всі ворожі атаки, а далі прорвалися з оточення. І в цьому бою "Перемога" відзначився притомністю та вмілим командуванням.

За наказом ВО "Буг" у травні 1945 р. підрозділи куреня "Галайда" вирушили в рейд за лінію Керзона. Там сотня "Перемоги" звела кілька боїв з польськими урядовими військами. При поверненні 2 вересня 1945 р. відділ "Галайда1" був переслідуваний прикордонниками в лісах Яворівського полігону на південь від Магерова. Кількатисячні ворожі підрозділи були підсилені авіацією та артилерією. Майже півдня тривав відступ з боєм. Тільки притомність сотенного дозволила повстанцям вийти з оточення. Про це в документі написано так: "До краю перетомлене вояцтво зраджувало охоту залягти на становищах і створити нові Крути. Та кр Перемога твердий і впертий в боротьбі. Він веде свій відділ до життя, а не до смерти. Великим зусиллям волі підіймає своє карне вояцтво до вирішного удару, йдучи в перших лавах на пролом. З грімким окликом "Слава", як буря пішло вояцтво за своїм командиром. Ворожі застави строщено або розсунено, перстень облоги прорвано і відділ вийшов поза поле ворожих дій, забираючи з собою кільканадцять ранених своїх вояків. Ввесь час бою відділ зустрічався з ворогом у рукопашній боротьбі на віддалі трьох до п'яти кроків". Сотня на 50% була розбита, проте зберегла боєздатність, а частина розпорошеного стрілецтва невдовзі приєдналася до свого відділу.

У вересні 1945 р. В. Василяшко був призначений командиром Сокальського тактичного відтинка УПА "Климів" і куреня "Галайда", а командування його сотнею перебрав чотовий "Ігор". У підпорядкуванні "Перемоги" опинилися також відділи "Галайда 2", "Кочовики", "Пролом" і "Тигри". Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10.10.1945 року хорунжий "Перемога" був відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги І кл., а наказом ч. 1/46 від 15.02.1946 р. йому присвоєно ступінь сотника та відзначено Золотим Хрестом бойової заслуги I кл.

За збігом обставин наступного дня після отримання найвищої нагороди УПА В. Василяшко загинув. Це сталося 16 лютого 1946 р. в лісовій криївці біля с. Боянець Жовківського району. Розвідувально-пошукова група прикордонних військ та райвідділу НКВД о 10 год за агентурними даними, здобутими спецгрупою, встановила стеження за дорогою Боянець-Купичволя і помітила селянські сани, які їхали з хутора Колин до лісу. З'ясувавши, що з них біля ретельно замаскованої криївки скидували продукти, енкаведисти відкрили вогонь. Один з повстанців (напевне, охоронець) загинув, ще двоє врятувалися втечею. Троє тих, хто був у криївці, відмовилися здатися і у безвихідній ситуації пострілялися. Тоді з "Перемогою" загинули його найближчі співробітники: бунчужний куреня "Хміль", санітар куреня "Макаренко" і охоронець "Орлик". Ворог здобув 2 автомати, 2 гвинтівки, 4 пістолети та документи. У 1991 році тіла повстанців перепоховано •у м. Великі Мости, де згодом встановлено пам'ятник (на фото вгорі).

Володимир Мороз

1943 рік

У середині лютого відбулися дві атаки відділів УПА на німецькі в’язниці у Кременці та Дубні.

1944 рік

Напад повстанців на радянський 233-й саперний батальйон у селі Залюбівка на Рівненщині. Знищений лейтенант, троє військових поранено, захоплено дві гвинтівки та револьвер.

1945 рік

У селі Гербуртів на Станіславщині протягом всього дня тривав бій загонів УПА-Захід із гарнізонами НКВД Рогатинського, Бурштинського і Букачівського районів. Знищені 69 військових, 35 поранено. Втрати повстанців: 5 убитими, 8 поранено.

Сотня «Стріла» (командир Іван Паньків – «Явір») УПА-Захід вела бій із ротою НКВД біля села Коротке на Станіславщині. Знищено 70 військових, загинули 30 повстанців.

Під час зіткнення з загоном НКВД на Львівщині загинув політвиховник куреня «Гайдамаки» УПА-Захід Дмитро Гуцуляк – «Денис».

1946 рік

У сутичках із загонами НКВД на Львівщині загинули районний провідник СБ-Щирець «Морозенко» (село Добряни), районний провідник ОУН-Сокільниче Максим Бурий – «Орел» (село Вовків), розвідниця й зв’язкова УПА Анастасія Сайко (село Дусанів).

Пошукова група прикордонних військ та райвідділу НКВД захопила криївку в лісі біля села Боянець на Львівщині. Загинув командир тактичного відтинку-12 «Климів» і командир сотні куреня «Галайда» Василь Василяшко – «Перемога», бунчужний куреня «Хміль» та ще двоє повстанців.

1947 рік

Боївка УПА-Захід у селі Шепіт на Станіславщині знищила капітана загону МВД та ще одного військового.

Під час зіткнення з загоном МВД в селі Стрільбичі на Дрогобиччині загинув станичний ОУН «Байда».

1948 рік

Вступивши в бій із загоном МВД у селі Романів на Львівщині, підпільники знищили 7 військових, загинув 1 повстанець.

Внаслідок зіткнень із загонами МВД у селі Увин на Львівщині поранений слідчий райвідділу МГБ, а в селі Теслугів на Рівненщині – уповноважений міністерства заготівель.

1949 рік

Внаслідок диверсійних акцій повстанців у селі Новоселки на Рівненщині спалена сільрада, в селі Ставищани на Кам’янець-Подільщині спалені сільрада та клуб, знищене телефонне обладнання, в селі Загір’я на Тернопільщині спалені сільрада та клуб, знищений завідувач клубу.

У зіткненні з загоном МВД у селі Човгани на Станіславщині знищений 1 сержант.

Пошуковий загін МВД захопив криївку біля села Підсухи на Станіславщині. Підпільники, що перебували всередині, загинули після двогодинного бою.

1952 рік

Під час зіткнення з опергрупою МГБ на Мар’янівських хуторах на Рівненщині загинули командир боївки «Дон» і четверо повстанців.