1869, 17 січня – у селі Висоцьке на Львівщині народився Іван Труш –український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик, організатор мистецького життя в Галичині на початку ХХ століття.

Походив із родини сільського кравця. Після закінчення початкової школи у рідному селі, продовжив навчання у Бродівській реальній гімназії. Родина жила бідно, тож у старших класах Іван Труш заробляв, виконуючи  на замовлення невеликі портрети по фотографіях. Після закінчення гімназії в 1891 році, вступив до Краківської Академії красних мистецтв.

Іван Труш був членом студентського Товариства «Громада». Він потоваришував з відомими у майбутньому в Україні діячами культури – письменником Василем Стефаником, живописцями Олексою Новаківським і Осипом Куриласом.

В Академії Труша неодноразово нагороджували срібними та бронзовими медалями за академічні роботи, переважно – пейзажі. На впускному  курсі Іван Труш поїхав до Мюнхена, де навчався в студії художника і педагога Антона Ажбе.

У 1897 році Труш переїхав до Львова. Через два роки відбулася його перша персональна виставка. На ній були представлені сорок портретів і пейзажів, які до кінця роботи експозиції були майже всі розпродані.

У Львові митець співпрацював з науковим Товариством імені Тараса Шевченка. За дорученням Товариства Труш їздив на Наддніпрянщину для налагодження творчих зв’язків з місцевими діячами культури.

Іван Труш. "Гуцулка з дитиною". 20-ті роки ХХ ст. Джерело: museum.net.ua

Перебуваючи в Києві, він написав портрети мистецтвознавця Дмитра Антоновича, письменника, історика і етнографа Олександра Кониського, філолога та етнографа Павла Житецького, композитора, диригента і фольклориста Миколи Лисенка, письменника Івана Нечуя-Левицького, поетеси Лесі Українки.

Зачарований Києвом, Труш створює цілу серію етюдів, на яких зображує Софійський собор, Володимирську гірку, Пам’ятник Богдану Хмельницькому, Дніпро.

Твори Івана Труша експонувалися в галереях Кракова, Відня, Софії, Лондона, Києва. Мати картину з його підписом в оселі – було ознакою аристократизму та інтелігентності. На славі художника наживались і зловмисники, роблячи підробки творів художника, які він легко виявляв в крамницях, після чого не обходилось без гучних скандалів із власниками крамниць. Тільки самому Трушеві вдалось знайти 300 підроблених картин.

Іван Труш. «Далекі гори». 1900-1913 р. Джерело: museum.net.ua

У 1903 році Іван Труш одружився на доньці історика Михайла Драгоманова – Аріадні. Подружжя мало четверо дітей.

Спільно з композитором Станіславом Людкевичем на власні кошти Труш видавав у 1905 році перший в Україні журнал з мистецтвознавства «Артистичний вісник». Умовно видання ділилось на дві частини: матеріали, що стосувались музичної тематики та статті про малярство й пластику.

Дружив з письменником, поетом і драматургом Іваном Франком. Вони познайомилися ще в Кракові, де Труш навчався в Академії, а Франко балотувався в депутати польського сейму. У Львові  товариші мали звичку часто зустрічатись у кав’ярні «Монополь», де обговорювали події, свіжі газети, частенько гумористичні. Під час подорожей листувались. У 1904 році Труш і Франко стали засновниками «Товариства прихильників української літератури, науки і мистецтва». Метою Товариства була популяризація українського образотворчого мистецтва та народної творчості Галичини.

Іван Труш. «Захід сонця у лісі» 1904 р. Джерело: museum.net.ua

У 1912 році за фінансової підтримки сімейного лікаря Тадея Солов’я, Труш вирушає на Близький Схід, про який  багато чув від Лесі Українки. Два місяці художник перебував на Сході, жив у Каїрі, потім здійснив поїздку до Єрусалиму.

Іван  Труш писав портрети, пейзажі, сюжетні картини та натюрморти. Але, передусім був пейзажистом, оскільки романтичні пейзажі рідної Гуцульщини були основною темою творчості. Одним із шедеврів художника історики вважають його ранню роботу «Захід в лісі» (1904), написану на хуторі Зелений Гай. Мистецька спадщина Івана Труша налічує 6 000 робіт, серед яких 350 психологічних, академічних за типом, портретів.

Помер художник 22 березня 1941 року, похований на Личаківському цвинтарі Львова.

1870, 17 січня – в селі Качанівка на Тернопільщині народився Євген Левицький – громадсько-політичний діяч, публіцист. Навчався у Львівському університеті. Доктор права.

Євген Левицький (1870 – 1925). Фото: irp.te.ua

Один із творців і розробників програми першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890). Належав до правого крила РУРП (так звана група молодих). Після розколу в 1899-му взяв участь у створенні Української національно-демократичної партії, входив до її керівного органу – Народного комітету.

Редагував часописи «Будучність» (1899), «Свобода» (1902), «Діло» (1902-1906). Обирався членом австрійського парламенту.

Під час Першої світової війни входив до Головної української ради, вів організаційно-просвітницьку роботу серед полонених українців у Німеччині.

Делегат Української Національної Ради ЗУНР (1918-1919), посол ЗУНР у Берліні та Празі (1919-1923). З березня 1923-го мешкав у Відні, займався адвокатською практикою.

Помер 21 листопада 1925-го у Відні (Австрія).

1981, 17 січня – у місті Капустин Яр Архангельської області РФ народився Безручак Андрій Іванович – капітан, начальник речової служби тилу, 28 ОМБр.

Загинув 25.08.2014 року під час виходу тактичної групи бригади з «котла» в районі Кутейникове - Старобешеве Донецької області, де військові знаходились під обстрілами РСЗВ «Град» і «Ураган».

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

1981, 17 січня – у селі Залісці Дунаєвецького району Хмельницької області народився Романчук Анатолій Михайлович – капітан, начальник розвідки гаубічно-самохідно-артилерійської батареї 72 ОМБр.

Загинув 27.07.2014 року від отриманих поранень. Військовий автомобіль, у якому знаходився Романчук Анатолій, виїхав на виконання бойового завдання потрапив у ворожу засідку в районі села Тарани Шахтарського району Донецької області.

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

14 жовтня 2014 р. члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проект рішення про присвоєння звання Почесний громадянин міста Біла Церква Анатолію Романчуку.