1881, 18 серпня у Тернополі народився Клим Гутковський, спелеолог-аматор, громадський діяч, активіст спортово-патріотичних товариств «Січ» та «Сокіл-Батько», комендант Гуцульської сотні УСС, редактор часопису «Праця».

Навчався у Львівській політехніці, але навчання не закінчив. Захопився дослідженням печер, яким давав імена великих українців. У 1908 р. відкрив «Кришталеву» печеру у селі Кривче на Тернопільщині, склав її топографічний план і вперше сфотографував. «…удалось мені зовсім случаймо відкрити печери, яких нікому і не снилось. Печери ті своєю величиною та красою могуть рівнятись хіба з адельберськими, а є там навіть річки, яких і Адельсберг не має», – описував своє відкриття Клим Гутковський.

Іншим його захопленням була музика. Зокрема автором популярної пісні «Гей ви, стрільці січовії, раз, два, три» називають саме Клима Гутковського.

Деякий час мешкав у Бразилії, редагував часопис «Праця» (1910-1911). У 1913-му заснував організацію Українських січових стрільців у Бориславі.

З початком Першої світової війни – старшина Легіону Українських Січових Стрільців, у жовтні 1914-го сформував і очолив Гуцульську сотню. Брав участь у боях із росіянами під Вишколом, відзначався надзвичайною сміливістю.

Учасник бою Степан Глушко писав у спогадах: «Сотник Гутковський одержав приказ заняти коту під Вишковом… Чути певний голос сотника: Вперед хлопці! і сам він стоїть просто, не шукає охорони перед кулями. Його постава додавала відваги молодим стрільцям, що перший раз почули воєнну музику… Москалі кинули кріси, піднесли руки вгору і просять пощади. Сотня Гутковського взяла в неволю около 300 москалів сибірського полку і відставила їх в запілля… Серед стрілецтва говорили, що його кулі не чіпаються, бо він в білий день ходив прямо перед позиціями, хоч кулі свистали попри вуха. І дійсно одчайдушна відвага сотника дивувала не тільки стрільців, але й страшила так своїх як чужих».

Помер після важкої хвороби 29 травня 1915-го у шпиталі в Будапешті (Угорщина). Там же у Будапешті і був похований.

1941, 18 серпня близько 20:00 НКВДисти підірвали греблю Дніпрогес у Запоріжжі.

Внаслідок руйнації частини греблі довжиною 165 метрів 20-метрова водяна хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці і дійшла до міст Марганця та Нікополя, розташованих майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра.

Наказ на знищення Дніпрогесу віддав особисто Сталін, а вибухівку доставили літаками з Москви. Місцеве населення ніхто не попереджав про майбутній вибух.

Як згадував один із очевидців трагедії на острові Хортиця: “Ніяк не второпати…, що про майбутню сплановану диверсію та її можливі трагічні наслідки не попередили підрозділи радянських військ, що зосередились у плавнях острова… Вода, що ринулася із верхнього б’єфа крізь пролом у греблі, здійнялася небаченої висоти й неміряної сили хвилею. Частина тієї гігантської хвилі, що прокотилася Новим Дніпром, обрушилась на плавні острова, на озброєних, але беззахисних перед стихією людей. Коли хвиля відійшла, на осокорах і вербах, в’язах і дубах залишились висіти у неприродних позах сотні (якщо не тисячі) захисників соціалістичної вітчизни… Відразу ж окупанти позганяли із селищ жінок і наказали зібрати тіла загиблих червоноармійців. А вони лежали на полях, на городах, висіли на деревах у плавнях”.

Акція пояснювалась наступом військ Третього Рейху. Хоча основні сили нацистів підійшли сюди лише на початку жовтня.

Радянська влада, аби приховати свій черговий злочин, сформувала міф про те, що Дніпрогес зруйнували нацисти.

Кількість жертв трагедії складає за приблиними підрахунками 100 тис.: 80 тис. жителів Запоріжжя та його околиць, біженців із сусідніх регіонів та близько 20 тис. радянських солдатів, які не встигли покинути місто. Серед інших під водою опинилися і поранені місцевого госпіталя та весь медичний персонал.