1841, 18 вересня – в місті Гадячі на Полтавщині народився Михайло  Драгоманов, історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч.

Походив із родини дрібних дворян, нащадків козацької старшини, де сповідували ліберальні погляди. Його сестра – письменниця Ольга Пчілка, мати Лесі Українки.

Навчався і працював у Київському університеті. Один із організаторів «Старої громади» в Києві. Палкий патріот, знавець рідної й світової культури (знав п’ять європейських мов). Лідер передової суспільно-політичної думки в Україні після смерті Тараса Шевченка. Вважав, що здобувши самостійність, українці займуть достойне місце серед народів світу. Бо відсутність незалежності «є головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу».

У 1875-му звільнений за політичну неблагонадійність (за доносом  русофіла Михайла Юзефовича, одного з ініціаторів «Емського указу»), емігрував до Швейцарії. Створив осередок української еміграції в Женеві, заснував безцензурну друкарню.

«Українцям лишається йти своєю дорогою і працювати, працювати й працювати для свого народу, сподіваючись тільки на свої сили, не звертаючи занадто великої уваги на сторонніх воронів – ні на тих, що каркають безглуздими циркулярами, ні на тих, які  думають збити їх із природної і чітко обдуманої дороги вдаваними солов’їними піснями», – писав Михайло Драгоманов на чужині.

Пізніше викладав у Софійському університеті. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проекту – Русько-Української радикальної партії (1890).

Вважав себе соціалістом, однак визнавав пріоритет свободи особистості над класовими і національними інтересами. Критично сприймав марксизм і рішуче заперечував терористичні методи російських народників, вважаючи, що «чиста справа потребує чистих рук».

Помер 2 липня 1895 у Софії (Болгарія).

1918, 18 вересня – засновано Одеський національний політехнічний університет

Наприкінці 1917 року  в Одесі зосередилася значна кількість демобілізованих з армії студентів різних технічних вузів. Питання заснування в місті політехнікуму підняв «Союз студентів-техніків», прийнявши відповідне звернення на зборах ініціативної групи. Ідею підтримала міська рада. Був створений організаційний комітет при Одеському відділенні технічного товариства.

Офіційне відкриття в Одесі нового інженерного закладу відбулося 18 вересня 1918 року. Наступного дня «Одеський листок» повідомляв, що дійство відбувалося без особливої урочистості, зібралися студенти, професори та члени організаційного комітету.

Спершу інститут складався з трьох факультетів: механічного, інженерно-будівельного та економічного. Навчання розпочали близько 1500 студентів, із якими проводили заняття 57 професорів, доцентів, викладачів та 28 лаборантів і службовців. Серед них були і лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм, академіки Леонід Мандельштам, Микола Папалексі, Анатолій Амелін, Марк Аганін. Першим ректором інституту був призначений професор Андрій Нілус.

За роки свого існування Одеський політех перетворився на один із провідних вузів України, став потужним навчально-науковим центром. Випускники університету працюють у всіх регіонах країни та у понад 100 зарубіжних державах.

До структури університету входять 11 інститутів, 3 факультети, 63 кафедри, 14 науково-навчальних та навчально-методичних центрів, 3 коледжі та вище професійне училище.

У 2001-му Одеський політехнічний університет отримав статус національного.

1929, 18 вересня – в Ялті народилася Алла Горська, художниця-шістдесятниця.

Дочка Олександра Горського, одного з організаторів радянського кіновиробництва, директора Ялтинської, Ленінградської, Київської, Одеської кіностудій.

Закінчила Київський художній інститут. Працювала у галузі станкового й монументального живопису. Створила низку монументальних робіт у Києві, Донецьку, Краснодоні. В Червоному корпусі Київського університету створила вітраж «Шевченко. Мати» (знищений адміністрацією як «ідейно ворожий»).

Причетна до відкриття місць масових поховань в’язнів НКВС у Києві в 1962-1963 роках. Від 1965-го – активна учасниця українського правозахисного руху. Брала участь в акціях протесту, матеріально й морально підтримувала політв’язнів. Одна із підписантів листа-протесту 139 діячів наука та культури до радянського керівництва з приводу арештів і переслідувань дисидентів (1968). Аллу Горську виключили з Спілки художників, вона зазнала переслідувань (стеження, погрози).

Вбита 28 листопада 1970-го у Василькові в помешканні свекра. Одна із основних версій загибелі – помста КГБ за оприлюднення інформації про місця масових розстрілів.

1964, 18 вресня – у  с. Костувате, Братського району Миколаївської області народився Береговенко Григорій Григорович - старший лейтенант, корегувальник 1 роти охорони, 19 батальйону територіальної оборони.

Загинув разом зі старшим лейтенантом Григораш Г. М., солдатом Котєшевським Д. І. та солдатом Бабич В. Л. 13 жовтня 2014 р. о 18.30 при поверненні з розвідки в районі с. Біла Кам'янка, Тельманівський район, Донецької області внаслідок підриву на фугасі.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

2017, 18 вересня – полишив цей світ Осип Зінкевич – член ОУН, учасник українського правозахисного руху в країнах Заходу та США, меценат, засновник видавництва «Смолоскип» та однойменного благодійного фонду.

Народився 4 січня 1925 року на Івано-Франківщині. У роки Другої світової його батька розстріляли нацисти. Зінкевич опинився на території Західної Німеччини у таборі для біженців. Після чого нелегально переїхав до Франції, де отримав фах журналіста в Українському вільному університеті. Згодом у Парижі, навчаючись в Інституті індустріальної хімії,  разом з іншими студентами заснував журнал «Смолоскип».

1956-го року разом з родиною Зінкевич переїхав до США. Тут він заснував видавництво «Смолоскип».

Маючи акредитацію журналіста на міжнародні спортивні ігри, протягом 1970-х він зустрічався з українськими спортсменами та журналістами. Через них отримував та передавав самвидавну літературу.   

Ініціював створення у Вашингтоні Комітету Гельсінських гарантій для України.

З 1991-го подружжя Осипа та Надії Зінкевич повернулося в Україну. До Києва було перенесено діяльність видавництва «Смолоскип», яке протягом п’ятдесяти років видало понад 500 найменувань художніх та наукових книг. Це твори поетів та письменників Розстріляного відродження, сучасних авторів, науковий альманах «Молода нація».

1998-го Осип Зінкевич заснував Музей-архів українського самвидаву.

Зінкевич згуртував довкола свого дітища національно свідому молодь з усієї України. Активісти отримали можливість брати участь у щорічних літературних конкурсах, семінарах творчої молоді, нагородженні іменними стипендіями.