1868, 18 жовтня – у селі Чуньків на Чернівеччині народилася Євгенія Ярошинська, письменниця, етнограф, педагог.

Походила з сім’ї учителя. З відзнакою закінчила Чернівецьку гімназію. Учителювала в селах Буковини, записувала народні пісні. Активна учасниця товариства «Жіноча громада», організувала перші осередки жіночого руху в селах.

«Ви дійсно неоціненний набуток для справи жіночої…, – писала їй видатна діячка феміністського руху в Галичині Наталія Кобринська. – Ви мені передусім подобаєтеся тим, що не боїтеся критики».

Літературну творчість починала німецькою мовою. У листі до Івана Левицького Євгенія Ярошинська пояснювала: «Моє образованє було виключно німецьке, бо хоть в нашім домі говорилось по-руськи, та, пішовши до шкіл в Чернівцях, не чула-м нічого про руськість, бо там все було німецьке».

На шлях української літератури стала під впливом першої україномовної газети «Буковина», навколо якої гуртувалися діячі української культури. У своїх творах (повісті «Понад Дністром», «Перекинчики», «Рожі а терне», трьох десятках оповідань, новел, нарисів) порушувала проблеми життя простого люду. Видала збірку «Народні пісні з-над Дністра».

Як писала сама Євгенія Ярошинська: «Кілько раз мої подруги висміяли за мою демократію, як вони з мене кепкували, що я селян тримаю за людей, що я з ними розмовляю по-людськи, що восхищаюсь їх піснями і шаную їх обичай. Но то мене не звело з дороги. Я все була і буду найбільшою приятелькою мого народа».

Померла 21 жовтня 1904-го в Чернівцях.

1900, 18 жовтня – у с. Миколаївка на Полтавщині, у родині громадського і політичного діяча, поета Мусія Кононенка народилася донька Харитина – громадська діячка, активістка українського жіночого руху, письменниця.

У міжвоєнний період Харитина Кононенко жила в Галичині. Створила серед українок краю осередки жіночого руху «Просвіти». Займалася органiзацiєю жiночих гурткiв на Холмщинi, Посяннi, Лемкiвщинi. Друкувала етнографiчнi довiдки у львiвських виданнях – журналi «Нова хата» та газетi «Дiло», де вела сторiнку для жiнок.  

1941-го Харитина їде до Рівного, де очолює «Жіночу службу України» і займається організацією Українського Червоного Хреста. Завдяки її зусиллям, вдалося врятувати тисячі людей, особливо в перші роки німецької окупації. «Харитя Кононенко, відома громадська діячка, стояла в той час на чолі нашого Допомогового комітету, що перед тим мав назву Український Червоний Хрест, – пише у спогадах Улас Самчук. – Німцям ця назва не подобалась, бо нагадувала на деяку державність і вони її заборонили. Але ця праця комітету була дуже велика. Пані Харитя, разом з іншими – Галиною Варваровою, Пашківською, доказували чудеса. Організували велику громадську їдальню, велику кухню Цілі валки возів з харчами стікалися зо всіх довколишних сіл із продуктами. Допомога голодуючому Києву, а особливо тим полоненим, яких було безліч і які гинули на очах від тифу і голоду і яким треба було допомогти. Харитя щодня відвідувала табори полонених, а їх було в Рівному три».

Після заборони німцями 1942-го діяльності Українського Червоного Хреста, Харитина Кононенко очолює його підпільну структуру, тісно пов’язану з формуваннями Української Повстанської Армії. Організовує медичне забезпечення для бійців УПА. Налагоджує роботу «Жіночої служби України» на Волині. Її робота – надання практичної медичної і соціальної допомоги, притулку звільненим з полону.

«Харитю Кононенко тяжко зарахувати до жінок, − зазначає у спогадах Тарас Бульба-Боровець. – Це був з крови і кости хоробрий, самовідданий фронтовий патріот-вояк. Ризикуючи своїм життям в запіллі ворога, вона врятувала життя сотням наших ранених вояків на партизанському фронті постійним постачанням великої кількості медикаментів та санітарних матеріялів. Це була палка патріотка народоправної, вільної України, заслужена діячка УНР. Перебуваючи в постійному контакті з нашим начальником штабу, отаманом Зубатим-Щербатюком та сотником Раєвським, Харитя Кононенко, крім того, виконувала багато інших таємних завдань нашого штабу. Українська жінка нога-в-ногу крокує всюди в перших лавах найвідважніших і найхоробріших борців за волю нашої батьківщини. Таких героїнь, як Харитя Кононенко в нас були тоді сотні та тисячі».

За співпрацю з УПА Харитину Кононенко 16 липня 1943-го арештувало гестапо. 15 жовтня 1943-го її розстріляли, а тіло спалили. Перед смертю Харитина Кононенко залишила заповіт своїй співкамерниці Софії Степанюк: «Краще смерть, як такі зневаги та наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким визволителям, а самі здобувають свої права».