1783, 19 квітня – російська імператриця Катерина II підписала «Маніфест про прийняття Кримського півострова, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під державу Російську». Цим документом узаконювалася анексія півострова та проголошувалася їхня інкорпорація

до складу імперії.

Пам'ятна імперська медаль на честь анексії Крима та Кубані.

1885, 19 квіня – у Санкт-Петербурзі помер письменник, історик, археограф, фольклорист та етнограф  Микола Костомаров. Член-кореспондент Санкт-Петербурзької академії наук, професор Петербурзького університету.

Співзасновник Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві. Протягом 1860-1885 років – член-редактор Археографічної комісії. Один із організаторів журналів «Основа», «Вісник Європи», редактор

збірників «Акти Південної та Західної Росії» й «Архів

Південно-Західної Росії».

Один з лідерів української громади у Санкт–Петербурзі. Був серед засновників Кирило-Мефодіївського братсва, автор його програмного документу «Книга буття українського народу».

1884-го року його обрано почесним членом Київського університету. М.Костомаров зробив науковий аналіз майже усього комплексу вітчизняних літописів. Став засновником народницького напрямку в українській історіографії. Його концепція державотворення вплинула на розвиток української історичної науки.

Автор праць «Богдан Хмельницький» «Руїна», «Мазепа» і «Мазепинці», а також фундаментальної праці «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів».

Доробок Миколи Костомарова складає понад 10 томів.

1917, 19 квітня – у Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес, який перетворив Українську Центральну Раду на всеукраїнський представницький орган із законодавчими повноваженнями.

Будинок купецького зібрання, де 19 – 21 квітня 1917 року відбувався Всеукраїнський національний конгрес. Фото: humus.livejournal.com

Зала у будівлі купецького зібрання, де проходив конгрес ледь вміщувала  запрошених, яких з усіх українських губерній прибуло півтори тисячі. «Море голів і від краю й до краю котяться хвилі мелодійної української мови, – писала газета «Киевская мысль», – Партер наповнюють делегати, кількість яких перебільшила тисячу чоловік. Але це ще не все, очікують ще й тих, хто не встиг прибути на сьогоднішнє засідання… Кількість делегатів щогодини виростає за рахунок нових, що прибувають залізницею, пароплавами, кіньми і навіть пішки. Це вже свого роду українське патріотичне паломництво».

Підсумком першого дня роботи  конгресу стало ухвалення делегатами резолюції про національно-територіальну автономію України у складі федеративної та демократичної Росії та забезпечення прав національних меншин, котрі живуть на українській землі.

Наступного дня делегати зібрання підписали резолюцію про те, що Всеросійські Установчі збори матимуть право санкції нового державного ладу Росії, відтак і автономії України. Також закликали прихильників нового ладу в Україні не залишатися пасивними та разом з представниками інших народностей, що живуть в Україні «негайно творити підстави її автономного життя».

Головою Центральної Ради таємним голосуванням обрали Михайла Грушевського, його заступниками Володимира Винниченка та Сергія Єфремова. Мала Рада повинна була повідомити Тимчасовому урядові в Петрограді позицію України щодо свого майбуття.

«З’їзд переконав усіх, що Український народ, не дивлячись на трьохсотлітній гніт чужих народів і культур, в сю рішучу поворотну історичну хвилю заявив про себе не розпорошеним і слабким, а дужим, одностайнім, з одною думкою та волею. – писала Харківська газета «Рідне слово» 15 квітня (за ст.ст.) 1917 року. – З’їзд показав, що нині за нами не тільки правда, а й сила. Та сила – ми самі…, з’єднались, домагаючись для свого народу повної автономії України».     

1930, 19 квітня – завершився сфабрикований комуністичним режимом процес над українською інтелігенцією Процес Спілки визволення України (СВУ).

Судове засідання у Харківському оперному театрі під час процесу над «Спілкою визволення України». Перший зліва – підсудний Сергій Єфремов. Харків, 1930. Фото: www.google.com.ua.

Тоді на лаві підсудних опинилося 45 осіб. 254 томи справи СВУ вивчали співробітники тодішнього КДБ. Серйозних речових чи документальних доказів факту існування та діяльності СВУ суду представлено не було.

Звинувачення ґрунтувалося на визнаннях самих підсудних, вибитих з них слідчими, їхнього особистого листування та щоденниках. На підставі цих даних члени «організації» звинувачувалися у шкідництві, шпигунстві, націоналізмі, антисемітизмі, терористичній діяльності, підготовці повстання всередині країни та інших злочинах. Загалом по країні у «причетності» до СВУ було притягнуто понад 30 тис осіб.

1975, 19 квітня – у Франції помер Олександр Удовиченко, генерал-хорунжий Армії УНР, віце-президент УНР в еміграції, голова Товариства вояків УНР в еміграції, з 1953-го – голова Европейської Федерації Українських Військових Організацій, міністр військових справ Виконавчого Органу Української Національної Ради, автор книг «Україна у війні за державність» і «Третя Залізна дивізія».

Народився у Харкові. Першу Світову пройшов у складі російської царської армії у званні штабс-капітана.

Брав участь в українізації армії. Був начальником штабу Гайдамацького коша Слобідської України під час оборони Києва від більшовицьких військ у січні 1918-го.

У березні 1920-го сформував і очолив Залізну дивізію. Опинився у таборі для українських інтернованих у Польщі, звідки згодом переїхав до Франції. Під час Другої Світової війни як член уряду УНР заявив про підтримку антигітлерівської коаліції.