1943, 19 лютого – в лісах у Корецькому районі на Рівненщині радянські партизани захопили в полон начальника штабу «Поліської Січі» Тараса Бульби-Боровця Леоніда Щербатюка – «Зубатого» та сім охоронців, яких тоді ж і розстріляли.

Це було порушенням угоди про нейтралітет (обидві сторони узгодили паролі), яку восени 1942-го уклали Тарас Бульба-Боровець та представник партизанів полковник О. Лукін. У середині лютого 1943-го радянські партизани отримали вказівки з Москви знищувати націоналістів і першими розпочали бойові сутички, що стало несподіванкою для Леоніда Щербатюка. Під час розстрілу в нього влучило 6 куль, а потім тіло скинули в колодязь, однак він зумів вижити.

Тарас Бульба-Боровець детально оповів історію неймовірного порятунку:

«19.2.1943 року сталася в нас жахлива подія – начальник нашого головного штабу, отаман Леонід Щербатюк-Зубатий і старшина для спеціяльних доручень Головної Команди УПА, хорунжий Михайло Кваша-Рибачок та ще з ними 8 підстаршин і козаків, їдучи на двох санях з Людвипільського р-ну в Корецький р-н влетіли в корецьких лісах, де досі не було ніякого сліду совєтських партизанів, просто в засідку двохсотенного большевицького відділу на замаскованому постої. Пароль вже нічого не допоміг. Замість того, щоб розминутися на паролях, як це було досі, большевики окружили наших людей. Всякий спротив чи оборона десятка людей проти двох сотень комуністичних партизанів були безрезультатні.

Наші люди попали в большевицький полон. У них не було жодних документів, по яких большевики могли б довідатись про те, хто попався в їх руки. Вони відрекомендували себе, як звичайні партизани, що їдуть додому на тижневу відпустку. Одному малому хлопцеві, фурманові з других наших саней, пощастило в замішанні втекти. Скільки по ньому не стріляли з автоматів большевики, він швидко зник в густих хащах. Був тяжко поранений, але від погоні втік. Цей момент налякав большевиків, бо вони знали, що в цих околицях розташовано в нас по хатах та землянках багато партизанських груп. Большевицький відділ пробирався на диверсійну акцію зі сходу на захід і не міг себе обтяжувати жодним тягарем. Командир відділу дав наказ негайно всіх зловлених «ворогів народу» розстріляти і продовжувати свій марш на захід.

Обезброєних наших людей доручено розстріляти екзекутивному роєві НКВД при відділі. Під час екзекуції ще один наш партизан, поранений, втік до своїх. Решту вісім людей большевики на місці розстріляли. «Багаті» москалі роздягли наших людей до тіла, не гребували навіть скривавленою білизною. Вісім трупів кинули в сіно на санях, відвезли до одної хати і повкидали в колодязь. Присипали сіном і втікли геть за своїм відділом. Всякий слід по «чистій роботі» органів НКВД був заметений.

Але отаман Л. Зубатий мав велике щастя в цілком безнадійному нещасті. Він отримав при розстрілі аж шість ран і жодна з них не була смертельною. Одна куля прошила лице з-під ока наскрізь і вирвала три зуби з другого боку. Друга протяла самі м’язи лівої руки вище ліктя, третя – литку, четверта – стегно, п’ята – клуб, а шоста пройшла дивовижно 44-сантиметровою «траєкторією» по-під шкірою від лопатки до самої поясниці і ніде не пошкодила кістки. Всі ці рани – це дива війни, а доля людини – незбагнена таємниця.

Від пострілу в голову отаман Л. Зубатий втратив притомність. Прочуняв, коли опинився зовсім голий на снігу. Чув, як його кидали першим на сіно в сани, як на нього кидали решту трупів. Через це він цілком не застиг на санях – його зігрівали застигаючі свіжі трупи. Кров потоками стікала на нього і застигала, заливаючи йому очі. Йому бракувало повітря і забивало дух, але за пару хвилин сані зупинилися. Всі трупи вкинено в колодязь, його останнім. Зверху присипали сіном. Вороги, як справжні бандити і злочинці на чужій землі, поспішно втекли до своєї частини.

Отаман Зубатий якось виліз з колодязя, який на його щастя не був глибокий і побіг на світло до найближчої хати. Втрата крови довела до повного виснаження сил. Впав у сніг і останками надлюдської підсвідомої енергії доліз до хати. Зашкрябав у двері і впав без пам’яти під дверима. Селяни підібрали його і дали йому свою першу, примітивну медичну допомогу. Негайно відвезли на зв’язковий пункт УПА, а через годину ранений вже був у нашому польовому шпиталі, де ним заопікувався фаховий лікар. За 4 місяці розстріляний і втоплений Леонід Зубатий знову був на своєму посту.

По інших районах тієї ж ночі, з 19 на 20 лютого 1943 року, большевицькі партизани пробували всюди масово вбивати наших людей, та це їм не пощастило. Ми повідомили всі сотні, щоб були насторожені і вороги дорого платили за свої бандитські вчинки. Таким чином від 20.2.1943 року УПА офіційно вступила у відкриту боротьбу на два фронти — проти двох соціялізмів: німецького і совєтського».

Фото (перше згори): загін УПА Тараса Бульби-Боровця. В центрі – Леонід Щербатюк. Фото: poliskasich.org.ua. На наступній світлині Леонід Щербатюк.

1945 рік

Засідка відділу УПА-Захід на радянський кінний партизанський загін біля села Копальні на Дрогобиччині. Знищено 17 партизан, двох захоплено в полон.

Пошукова група НКВД захопила криївку у селі Крехаїв на Львівщині. Застрелився районний референт СБ Андрій Дідик – «Борис», загинули ще двоє повстанців.

1946 рік

Бійці сотні «Сірі» УПА-Захід у зіткненні з розвідувальною групою НКВД біля села Дубівці на Станіславщині знищили 2 військових, одного поранено.

Загін НКВД захопив криївку в селі Золотники на Тернопільщині. Після бою два повстанці підірвали себе гранатами.

Зіткнення з енкаведистами у селах Корсів, Будьків і Богданівка на Львівщині. Загинули 5 підпільників.

1947 рік

Напад рою сотні «Імені Богуна» УПА-Захід на винищувальний батальйон в селі Гринява на Станіславщині. Захоплено автомат і дві гвинтівки.

1948 рік

У райцентрі Івано-Франкове на Львівщині повстанці знищили уповноваженого міністерства заготівель.

1949 рік

Загін МВД захопив криївку в Михайлівській церкві села Колодіївка на Станіславщині. Загинули підпільники районного проводу ОУН Іван Шидловський – «Дністер-Дон» і Амалія Леонович – «Галя». Нападники спалили церкву.

У селі Вешеньки на Рівненщині повстанці спалили будівлі колгоспу.

1950 рік

Під час облави в бою з загоном МВД у селі Козеве на Дрогобиччині загинули надрайонний провідник Григорій Дулин – «Максим» та ще 4 підпільники.

1952 рік

Опергрупа МҐБ захопила криївку в селі Ванжулів на Тернопільщині. Загинули 4 бійці ОУН, у тому числі надрайонний провідник «Прокіп».