1876, 2 березня — в селі Острів на Тернопільщині народився Мирон Кордуба, історик, бібліограф, археограф, публіцист, консул від Західноукраїнської Народної Республіки у Відні.

Він залишив понад 500 наукових праць, виданих не лише в Україні, а й у Парижі, Кракові, Варшаві, Берліні. Омелян Пріцак назвав його “одним з найбільших істориків Східної і Центральної Європи”.

Походив із родини греко-католицького священика. Закінчив філологічний факультет Львівського університету. Зі студентських років зблизився із Михайлом Грушевським, який став для Мирона Кордуби не лише наставником, а й другом.

Вивчав політичну історію у Відні й захистив там дисертацію. Увійшов до українського товариства “Січ”, став його президентом.

Викладачі та учні жіночого ліцею. Мирон Кордуба четвертий зліва у другому ряду. Чернівці. 1903. Фото: archivelviv.gov.ua

Матеріальні труднощі змусили Мирона Кордубу повернутися до України. 1900-го він приїхав до Чернівців і познайомився з місцевою інтелігенцією: Ольгою Кобилянською, Лесею Українкою, Осипом Маковеєм, Романом Смаль-Стоцьким.

У Чернівцях Мирон Кордуба заснував Українське історичне товариство, до якого увійшли викладачі та студенти Чернівецького університету, став членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Він рецензував праці Івана Франка, друкував власні дослідження з топоніміки, етнографії та історії Буковини.

1918-го Мирон Кордуба увійшов до буковинського Крайового комітету Української національної ради ЗУНР. Згодом – радник посольства ЗУНР у Відні.

Після румунської окупації Буковини влада почала депортувати галичан. Кордуба з родиною переїхав до Львова. Був співзасновником і деканом філософського факультету Українського таємного університету у Львові.

У 1928 році приїздив до Києва на жалобне засідання Історичної секції Всеукраїнської академії наук з приводу 20-річчя з дня смерті Антоновича. Після повернення до Львова оприлюднив свої враження від подорожі до радянської України. Зазначив, що поліційна система "надзору і настирливої, дошкульної контролі приватного життя" є прикметною рисою повсякденного побуту в УСРР.

Урочисте засідання VІІ Міжнародного конгресу істориків. Третій праворуч Мирон Кордуба. Варшава. 1933. Фото: ntsh.org

Із 1929 року викладає східноєвропейську історію у Варшавському університеті.

Завдяки спілкуванню з українською в еміграції та польською елітами, а також зі слухачами свого семінару у Варшавському університеті, серед яких був і видатний польський інтелектуал, речник українсько-польського порозуміння Єжи Ґедройц, налагодив контакти із тією частиною польських інтелектуалів, які виступали за діалог із українцями.

1941-го Мирон Кордуба повернувся до Львова і викладав у Львівському університеті.

“Дідо був суворий, маломовний, хоча за обідом завжди оповідав якісь цікаві сучасні або історичні події, — писав про Мирона Кордубу його онук Борис Білинський. — Він був дуже вимогливий, ...був поліглотом. На дверях між однією з наших кімнат і коридором, які ми постійно забували зачиняти, він написав 16-ма мовами: “Зачиняйте двері!”. Мав дуже тонке почуття гумору, деякі анекдоти, які я почув від нього, пам’ятаю дотепер. З людьми, яких він не поважав, бував досить жорстким. Вранці, випивши каву, він йшов пішки до Університету або до бібліотеки. Обмивався холодною водою, харчувався регулярно, був невибагливим щодо харчування. Курив, але не багато. Мав проблеми зі слухом, що також перешкоджало йому в професійній діяльності”.

У післявоєнний період радянська влада почала активно критикувати наукову спадщину Михайла Грушевського та його історичну концепцію. Від учнів та послідовників школи Грушевського вимагали зректися та засудити свого вчителя. Мирон Кордуба відмовився це робити, навпаки, виголосив доповідь “М. Грушевський як дослідник княжої доби в історії України”. Він характеризував свого вчителя як великого історика, наголошуючи, що кожна цивілізована нація була б гордою, маючи такого вченого.

Мирон Кордуба з онуком Борисом Білинським. Варшава. 1938. Фото: inst-ukr.lviv.ua

Мирона Кордубу звинуватили в тому, що він не хоче порвати з націоналістичними концепціями і покаятися.

"Пам’ятаю, що в коридорі стояли готові мішки з валянками і фуфайками, а також необхідний резерв харчів, — писав у спогадах про діда Борис Білинський. — Все було готове до депортації. Непевність у майбутньому, цькування на роботі, усвідомлення того, що таких відважних вчинків радянська влада не прощає – все це привело до логічного кінця. 30 квітня 1947 р. на робочому місці в бібліотеці ім. В. Стефаника у нього стався інсульт".

2 травня 1947-го Мирон Кордуба помер, похований на Личаківському кладовищі.

1882, 2 березня — на Полтавщині народився Архип Тесленко, письменник, критик, автор повісті “Страчене життя” та багатьох оповідань, організатор аматорського театру.

Протягом недовгого життя він боровся проти царизму. Брав участь у селянських виступах та писав твори, в яких змалював життя українського селянства.

У 29 років Архип Тесленко помер від сухот, виснажений після заслання.

1957, 2 березня — у Сумах серед населення розповсюджувалися листівки з критикою керівництва Комуністичної партії та радянського уряду із закликом бойкотувати вибори до місцевих рад.

1972, 2 березня — газета “Радянська Україна” надрукувала “Відкритий лист” Зіновії Франко, в якому вона під тиском радянських спецслужб зізнавалася у поширенні наклепницьких та антирадянських матеріалів. Онука Івана Франка визнала свою провину, що “ґрунтувалася на неправильному і викривленому сприйманні та інтерпретації окремих недоліків і труднощів у радянському житті".

Підготувала Наталя Слобожаніна