1652, 2 червня – перемогою козацького війська під керівництвом Богдана Хмельницького над поляками завершилася битва під Батогом.

 1—2 червня 1652-го на лівому березі Південного Бугу неподалік гори Батіг зійшлися українсько-татарське військо (30—35 тис.) під командуванням Богдана Хмельницького і польське військо (30 тис.) Мартина Калиновського.

2 червня відбулися вирішальні бої, в яких відзначилася козацька кіннота на чолі з Іваном Богуном. Вранці розпочався артилерійський та рушничний обстріл польського табору. Після цього в атаку пішли козаки. Серед шляхти розпочалася паніка. Проте німецькі найманці, що воювали в королівській армії, запекло захищалися. Але їх опір було зламано, козаки увірвалися до польського табору. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам Калиновський загинув. Також загинули комендант німецької піхоти Сигізмунд Пшиємський, брат майбутнього короля Яна Собеського Марек. Польща втратила вбитими 8000 добірних вояків.

Схема битви під Батогом 1652 року. Джерело: tyzhden.ua

Батозьку битву її сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала під Каннами 216-го року до н. е.

Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької України проти шляхти. До початку липня на території України відновлюється козацький адміністративний устрій. Богдан Хмельницький знову відновив кордон по Дністру і Случі.

Джерело:tyzhden.ua

1928, 2 червня – в Києві народився Леопольд Іванович Ященко, музикознавець, фольклорист, хоровий диригент, Композитор, керівник хору «Гомін».

Леопольд Ященко. Фото: photospilka.com.  

Навчався в Київській консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де працював у наступні роки. Захистив кандидатську дисертацію «Українське народне багатоголосся» (1961).

«Перед вступом до консерваторії я вперше побував у фольклористичній експедиції. Поїхати в село і послухати пісень – це було щастя, і коли я почув, що є такий Інститут фольклору та етнографії, то зразу зрозумів, що це – моє. І щоліта на канікулах виїжджали й записували», – згадував митець.

У 1968-му підписав колективного листа до ЦК КПРС проти закритих судових процесів над політв’язнями, за що був звільнений з роботи. В 1969-му створив етнографічний хор «Гомін», який відроджував у Києві народні свята та звичаї й виконував майже виключно українські народні пісні.

«То було справді духовне відродження: людей різного віку, професій, уподобань об’єднала пісня, що стала для Києва пробудженням, – згадував Юрій Гулій. – До нас тягнулися звідусіль, як спраглі до джерела: ми відчували себе місіонерами на рідній землі і, де могли, як могли, піснею повертали людям дух».

Хор закрили за два роки як «націоналістичний», а самого Леопольда Ященка виключили з Спілки композиторів.

Перебуваючи в опалі, завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем, навіть працював маляром на заводі і теслярем у радгоспі.

Леопольд Ященко у вагоні київського метро. Кінець 1980-х. Фото: censor.net.ua.

У 1984-му організував етнографічний хор, якому згодом повернули назву «Гомін». Саме «Гомін» першим у Києві виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний», «Ой у лузі червона калина» та інші патріотичні пісні.

У 1989-му поновлений у Спілці композиторів України.

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1993), премії імені П. Чубинського (1992). Автор книг «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), «Григорій Верьовка (нарис про життя і творчість)» (1965), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970) та інших.

Помер 2 квітня 2016-го в Києві.

Підготував Сергій Горобець.

1978, 2 червня – помер Архип Кмета, полковник армії УНР.

Архип Кмета (1891 – 1978). Фото:  uk.wikipedia.org

Народився 2 березня 1891-го в містечку Ічня на Чернігівщині. Закінчив Олександрівське військове училище у Москві. Брав участь у Першій світовій війні в складі російської армії.

У листопаді 1917 року перейшов до Армії Української Народної Республіки. 1918-го став інструктором у київській військовій школі старшин.  Був заступником командира 129-го полку 10-го українського корпусу, сотником 4-го серцюцького полку армії Української Держави, від 1919 року – командир 4-го полку Українських Січових Стрільців. Відзначився під час боїв з більшовиками поблизу Житомира.

Разом з іншими воїнами УНР інтернований до Польщі. У 1920-1922 роках очолював відділ статутів та інструкцій Головного штабу УНР. 1927-го разом із В. Шевченком організував Товариство бувших вояків УНР.

Закінчив Українську господарчу академію у Подєбрадах (Чехо-Словаччина, 1928). Від 1935 року перебував на контрактній службі в армії Польщі. Після Другої світової війни виїхав до США. Був активним учасником гетьманського руху, а в 1966–68 роках – головою президії ради гетьманців.

Архип Кмета помер в Нью-Йорку, похований у містечку Бавнд Брук штату Нью-Джерсі.