1884, 20 серпня – у селі Космач на Івано-Франківщині народився Омелян  Ковч, греко-католицький священик-місіонер, капелан УГА, праведник України, блаженний священомученик.

Походив із родини священика. Навчався в Львівській гімназії та римській Колегії святих Сергія і Вакха.

Капеланом Української Галицької армії він потрапив у радянський полон, звідки втік. Пізніше – ув’язнений поляками. Після звільнення майже 20 років душпастирював у Перемишлянах.

Під час німецької окупації Галичини рятував євреїв – хрестив їх і видавав метрики про хрещення (всього більше 600, за деякими даними – до 2000). Звернувся з листом до Гітлера, засуджуючи масові вбивства євреїв і вимагаючи дозволу відвідувати їх у гетто.

Заарештований гестапо наприкінці 1942-го. Таємно сповідав і причащав в’язнів концтабору Майданек. В одному з останніх листів до рідних писав: «Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання? Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином попадуть до Вічного Міста».

У 1944 р. Омелян Ковч серйозно захворів. 25 березня 1944 р. «парох Майданека» помер, його тіло було спалено в крематорії. Отець Омелян Ковч до останнього дня життя сповідав і причащав в'язнів Майданека.

Ікона із зображенням Омеляна Ковча

27 червня 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ на полі львівського іподрому під час Божественної Літургії у візантійсько-слов'янському обряді проголосив блаженними (святими) 28 українських мучеників УГКЦ, серед яких – і Омеляна Ковча.

У 2010 р. заснована Відзнака Блаженного Священномученика Омеляна Ковча, яка вручається щорічно за значний внесок у справу екуменічного і культурного діалогу, міжрелігійного та міжнаціонального порозуміння та за особистий життєвий приклад жертовності і чоловіколюбства.

1925, 20 серпня – засновано Канівський музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка» (нині Шевченківський національний заповідник).

Згідно заповіту Тараса Шевченка, 22 травня 1861 р. поет був перепохований у Каневі на Чернечій горі (яка відтоді зветься Тарасовою). У 1884-му тут було відкрито народний музей «Тарасова світлиця», встановлено монументальний чавунний пам’ятник-хрест (зруйнований войовничими атеїстами під спів «Інтернаціоналу» у 1923 р.).

За ініціативою академіка Володимира Різниченка, 20 серпня 1925 р. РНК УСРР прийняв постанову «Про оголошення території могили Т.Г. Шевченка Державним Заповідником» з метою охорони меморіалу.

Для укріплення схилів гори були проведені меліоративні роботи, засадили лісом навколишні яри та улоговини. Влаштували ринви для відведення дощової води, провалля перегородили гатками. Збудували сходи на вершину гори.

У 1937 р. збудовано приміщення музею Т.Г. Шевченка, а за два роки, після встановлення величного бронзового пам’ятника (роботи скульптора Матвія Манізера), меморіал набув сучасного вигляду.