1944, 21 квітня – в урочищі Гурби на Рівненщині розпочалася битва південної групи УПА-Північ “Богун” під командуванням Петра Олійника – “Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь із військами НКВД. Вона тривала до 25 квітня й стала однією із найбільших битв УПА. Загальна кількість повстанців разом із місцевими мешканцями, які до них приєдналися, становила близько 5 тисяч. Південна група УПА мала 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок. 

У середині квітня 1944 року основні сили Української повстанської армії розділив німецько-радянський фронт. Частина УПА під керівництвом Юрія Шухевича була розташована на території, окупованій нацистами, а друга частина під командуванням керівника УПА-Південь Василя Кука – на території під радянською окупацією. Найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці боялися повторення радянських репресій 1939–1941 років.

Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти й охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. У битві брали участь відділ південної групи УПА-Північ (військова округа «Богун» під командуванням Петра Олійника — «Енея») та з’єднання УПА-Південь (під командуванням Василя Кука — «Леміша»).

До бойових дій під Гурбами призвели замах вояків УПА на командуючого 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна, внаслідок якого він помер, а також спроби українських повстанців зірвати мобілізацію населення західних регіонів України до лав Червоної армії, про що свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призовні пункти.

У відповідь НКВД почало широкомасштабні каральні операції проти УПА.

21 квітня 1944 р. енкаведисти оточили весь комплекс кременецьких лісів, у яких зосередилось біля 5000 повстанців, що належали до різних підрозділів УПА-Північ та УПА-Південь, а також мобілізованих селян із навколишніх сіл Гурби та Антонівці. Бойові відділи УПA нараховували не більше 3500-4000 вояків.

Сили внутрішніх військ НКВД, за повідомленням УПА, були в декілька разів більшими. До складу цього угрупування входили 4 бригади внутрішніх військ НКВД, полк кінноти, 15 легких танків, до того ж використовувалась авіація (три літаки з 6-го штурмового авіаполку НКВД), бронепоїзд, залучалися фронтові частини. Перед військами НКВД стояло завдання повністю оточити й знищити південну групу УПА, очистити місцеві ліси від повстанців.

Командування УПА наказало зайняти оборону в гурбенському лісі куреням Олександра Степчука (Сторчана), Івана Сала (Мамая), Семена Котика (Докса, Вира), Андрія Трачука (Бувалого), Івана Золотнюка (Довбенка), а також Яструба, Непитайла, Залізняка та окремим сотням Панька, Андрія, чоті Чорногорки й відділу охорони штабу під командуванням Гармаша і готуватись до прориву з оточення.

Проти радянських військ, згуртуваних переважно на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж, уранці 21 квітня вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь.

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військових радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ відбувався з різних боків, мобільні повстанські загони відступали та наносили несподівані удари з флангів, а тому війська НКВД зазнавали значних втрат, проте їм вдалося взяти повстанців в оточення.

За наказом командування УПА війська повстанців перегрупувалися в лісах неподалік с. Гурби, у селах Святе, Мощаниця, Чернява, Грановець та на Медвежій горі. Першу лінію оборони займали відділи командира Мамая (по лінії р. Понура – с. Замишівка), Докса (Мощаниця – Чернява – Святе), Яструба, Сторчана та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе – Мости – Грановець – Гурби). Другу лінію оборони займали загони Довбенка, Бувалого і Непитайла. Резерв становили відділи командира Панька, Залізняка, Чорногорки й Андрія. Згідно зі звітами до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня війська НКВД втратили 250 осіб убитими. Втрати повстанців становили 39 осіб убитими й 30 пораненими. Перевага НКВД була значною у живій силі та зброї.

У ніч із 23 на 24 квітня повстанці знову перегрупувалися та окопалися. Після артобстрілу війська НКВД спробували захопити позиції повстанців, однак марно. Друга атака із залученням танків також була невдалою, але загони УПА-Північ понесли втрати, зокрема, курінь Ясена, відділ Яструба, а за ним і курінь Залізняка змушені були відступити.

24 квітня, о 6-й ранку, командування НКВД розпочало генеральний наступ на позиції УПА. Повстанські ресурси були вкрай обмежені, тому командування УПА ухвалило рішення йти на прорив. Легкопоранені бійці з розформованого польового шпиталю долучилися до бойових загонів. Важкопоранених повстанців разом із цивільним населенням вирішили кількома групами переправити через лінію фронту. Три сотні з різних куренів озброїлися гарматами, щоб відвернути на себе увагу НКВД.

Вранці 25 квітня повстанці трьома групами з боєм почали прориватися із оточення в районі села Буща. Із «гурбенського котла» зуміли вирватися всі курені УПА – майже три тисячі бійців. Значних втрат зазнали курені Мамая та Довбенка (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів ― Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клеваня.

Меморіал в урочищі Гурби

Згідно з офіційною доповідною НКВД, було знищено близько 2 тисяч повстанців і 25 німців, а також заарештовано 65 німецьких солдат і офіцерів, які допомагали упівцям. У доповідній до втрат УПА НКВД зарахував і цивільне населення, розстріляне за допомогу повстанцям. Керівник бою під Гурбами генерал УПА Василь Кук у спогадах зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили.

Леся Бондарук