1940, 21 серпня у Мексиці ударом льодоруба по голові був убитий один із провідних діячів більшовицької партії Лев Троцький. Вбивцею виявився радянський агент Рамон Меркадер.

Лев Троцький – один із фундаторів більшовицької держави. Це під його керівництвом було здійснено жовтневий переворот 1917 р., його стараннями створювалася Червона армія, його називали Червоним Левом революції. Водночас саме Троцький разом із Леніним і Сталіним був автором ультимативного «Маніфесту», надісланого Центральній Раді, який фактично відкрив шлях «ордам Муравйова» на Київ.

Але в 1923 р. Троцький очолив ліву опозицію. Через що до 1927 р. позбувся всіх посад, а в 1928 р. – засланий до Казахстану, а ще за рік – до Туреччини. До Радянського Союзу він більше не повернувся – деякий час жив у Норвегії, а звідти перебрався до Мексики, де жив у відомого художника Дієго Рівери. Його прихильників жорстоко переслідували і безжально знищували. Могли легко ліквідувати й самого Троцького, однак не чіпали. Очевидно, через велику харизматичність фігури Троцького.

Лев Троцький з мексиканськими друзями (в центрі - дружина дієго Рівери, художниця Фріда Кало)

Троцький був очевидним ворогом Сталіна, однак останній замовив вбивство свого найбільшого політичного опонента лише у 1940-му. Відповідь на цю загадку дає історик Віктор Суворов. Він вважає, що Лев Троцький, фанатичний прихильник світової революції, довгий час не розумів справжніх задумів Сталіна, якого взагалі рахував слабким лідером, і закидав тому зраду ідеї світової революції. Троцький на весь світ проголошував, що Сталін – це сірість і посередність, що він ні на що нездатний і його не слід боятися, а його режим взагалі скоро рухне сам по собі. Це цілком задовольняло кремлівського горця, який вів власну складну гру.

Однак незадовго до Другої світової Троцький змінив свою думку про Сталіна і ситуацію в СРСР. Незадовго до смерті він опублікував низку статей, де заявляв, що Гітлер прийшов до влади завдяки підтримці Сталіна. Що корінням всесвітнього зла є не так нацистська Німеччина, як Радянський Союз. І що без «нейтралітета» Сталіна Гітлер би не почав війну в Європі. Крім того, Троцький сів писати книгу про Сталіна, де розкривав усі закулісні інтриги, і це неабияк налякало «вождя всіх народів».

До речі, серед останніх статей Троцького були і думки, присвячені Україні. Зокрема, він писав, що Україна має іти шляхом «пролетарської революції», але вийти зі складу СРСР і бути самостійною державою. «Незалежність України нині нерозривно пов’язана з програмою пролетарської революції… Але це лишається тільки на папері. Найменша спроба відкрито порушити питання про незалежність України означала б звинувачення у зраді та негайний розстріл. Саме ця огидна двоїстість, це нещадне цькування будь-якої вільної національної думки й призвели до того, що трудящі маси України ще більшою мірою, ніж Великороси, ставляться до Кремля як до жахливого насильства… Об’єднання України передбачає відтак визволення так званої Радянської України з-під сталінського чобота», - писав він у 1939 р.

Сталін дуже боявся, що світовий комуністичний рух негативно сприйме його союз із Гітлером і переорієнтується на Троцького, який для багатьох лишався уособленням світлих ідеалів революції. На Троцького розпочалося справжнє полювання. Радянські спецслужби вже мали досвід ліквідації провідників ворожих комунізмові рухів (на той час їхніми жертвами уже стали у тому числі й Симон Петлюра та Євген Коновалець), тож дістали ціль замаху навіть на іншому кінці світу.

Лев Троцький був похований в Мексиці. Його вбивця, Рамон Меркадер, після 20 років мексиканської в’язниці прибув до СРСР, де його удостоїли звання Героя Радянського Союзу і нагородили «Золотою Зіркою» та орденом Леніна – найвищими державними нагородами.

1968, 21 серпня – Радянські війська зайшли на територію Чехословаччини для придушення «Празької весни».

У середині 1960-х у Чехословаччині поширилися настрої проти радянського впливу та розпочався рух за лібералізацію комуністичного режиму, відомий як «Празька весна». Новий перший секретар Компартії Чехословаччини Александр Дубчек у 1968 р. запропонував реформаторську «Програму дій», спрямовану на побудову «соціалізму з гуманним обличчям»: свобода слова і віросповідань, ліквідація цензури, скасування обмежень на поїздки за кордон тощо.

Усе це викликало занепокоєння Радянського Союзу, який боявся втратити контроль над країною.

У ніч на 21 серпня 1968 р. радянські війська (для «ідеологічного» прикриття агресії були задіяні також військові підрозділи інших країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії – всього майже 200 тисяч військ і 5 тисяч танків) увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів Другої світової війни (до речі, Гітлер напав на СРСР, маючи трохи більше трьох з половиною тисяч танків). Чехословацька армія, попереджена радянським міністром оборони маршалом Андрієм Гречком про рішучість намірів інтервентів, не чинила опору.

Танки на вулицях Праги. Фото Йозефа Куделки. Джерело: solomakha.blogspot.com

У столиці Чехословаччини були взяті під контроль будівлі ЦК КПЧ, радіо і телебачення, інші важливі стратегічні об’єкти.

Радянська сторона заявляла про безкровне вторгнення. Однак жертвами агресії стали близько 100 мирних жителів, ще 500 були поранені. Найбільш криваві події розгорнулися біля будівлі Чеського радіо (58 загиблих, у тому числі 8-річна дитина). Є відомості й про стрільбу радянських солдатів по натовпу на Вацлавській площі.

Чехи намагалися блокувати озброєних радянських солдатів. Фото Йозефа Куделки. Джерело: solomakha.blogspot.com

У липні 1968 р. правозахисник Анатолій Марченко писав листи-звернення до найбільших європейських ЗМІ щодо ймовірного вторгнення радянських військ до Чехословаччини. У листах він обґрунтовував мотивацію народних протестів у країні, які відбувалися під гаслом «Навіки разом - ані секундою більше» та загрозу придушення цих виступів Радянським Союзом.  Марченка було заарештовано і 21 серпня засуджено до року ув’язнення.

1969 р. у Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц здійснили самоспалення на знак протесту проти радянської окупації. Після цих подій з Чехословаччини емігрувало декілька сот тисяч висококваліфікованих фахівців.

Міжнародна спільнота засудила інтервенцію, однак обмежилася заявами про глибоку стурбованість. Александра Дубчека викликали до Москви і примусили відмовитися від задуманих реформ, а за рік виключили з партії. Ключові посади в уряді зайняли ортодоксальні комуністи.

Чехословаччина де-факто стала окупованою країною, радянські війська перебували на її території до 1991 р.