1665, 21 жовтня  - лівобережний гетьман Іван Брюховецький (1623 - 1668), який у вересні прибув із великим почтом до Москви, підписав так звані "Московські статті".

Цей новий українсько-російський договір звів до мінімуму автономію України: податки з неї мали надходити до московської скарбниці, на Україну поширювалася царська горілчана монополія, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження, у найбільших містах Лівобережжя мало розташовуватися 12-тисячне царське військо.

В обмін на ці поступки Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією. У кореспонденції з царем Олексієм Михайловичем підписувався: "Вашего Царского Пресвітлого Величества, Благодателя мого милостивого вірний холоп и найнижший подножок Пресвітлого Престола, Боярин и Гетман верного войска Вашего Царского Пресвітлого Величества Запорозкого Ивашка Брюховецкий".

1672, 21 жовтня – народився Пилип Орлик - Гетьман України в еміграції, сподвижник гетьмана Івана Мазепи, автор «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорізького війська». Після завершення навчання у Києво-Могилянській академії працював писарем консисторським Київської митрополії.

Одруження з донькою полтавського полковника Павла Герцика Ганою поєднало Орлика з українською старшиною. Його авторитет швидко зростав. У листопаді 1702-го в Батурині сина Орлика Григора хрестили сам гетьман Іван Мазепа, полковник Іван Ханенко та дружина генерального судді Василя Кочубея.

Мазепа любив і довіряв Пилипу Орлику. Він був одним з перших і найбільш посвячених у таємні плани гетьмана позбутися впливу Московської держави і Петра І та перейти на бік шведського короля Карла ХІІ. Протягом 1706-1707 Орлик вів таємне шифрована листування Івана Мазепи. «Богом присягаю, что я не для приватной моей ползи, и не для вишших гонораров, не для обогащения и не для прихотей, но для всех вас, под властию моею зростаючих, для жон и детей ваших, для общего добра матки моей отчизны бедной Украйни, всего Войска запорожского и народу Малороссийского, и для подвышшення прав и вольностей войскових, хочу. Чтоб отчизна с войском Запорожским так от Московской, яки от Шведской сторони не погибли», - згадував Орлик одкровення гетьмана, якому присягнув на вірність. Зважаючи на ризикованість справи Орлик вагався і намагався з’ясувати чи є які гарантії, що так буде краще. Мазепа відповідав: «Албо ж я дурак, прежде времени отступать, пока не увижу крайней нужди, когда царское величество не доволен будет, не токмо Украины, но и государства своего от потенции Шведской оборонить».

У доносі Кочубея на гетьмана Мазепу також були звинувачення на адресу Орлика. Полтавський полковник Іскра говорив охтирському полковнику Осипову, що: «более всех знает все тайны заговора Мазепин писарь Орлик, потому что через его руки идет вся гетманская переписка».

Після Полтавської катастрофи Орлик з родиною пішли за Мазепою у вигнання і у липні 1909-го оселилися у Бандерах.

5 квітня 1710-го під Бандерами на загальній раді у присутності старшини, запорожців та реєстрового козацтва Пилипа Орлика обрали гетьманом. Тоді ж прийняли «Конституцію Пилипа Орлика» (або «Бендерська Конституція»). Це угода гетьмана та старшини про взаємні обов’язки, права та подальший устрій України, пояснення причин, чому Україна розірвала стосунки з Москвою і прийняла протекторат Швеції. Проголошувалося, що Україн по обидва боки Дніпра має бути вільною від чужого панування, визнавалась республікою, а влада гетьмана обмежувалась. Київська митрополія мала вийти з підпорядкування Московського патріархату. Документ закладав підвалини поділу влади. Договір був розрахований на те, що він після повернення емігрантів діятиме в Україні як правовий акт.

10 травня 1710-го Карл ХІІ, як протектор України затвердив обрання Орлика гетьманом. На його честь король влаштував офіційний прийом, на якому Орлик виголосив промову латиною, в якій засвідчив намір продовжувати реалізацію планів Мазепи.

Протягом тридцяти років перебування в еміграції Пилип Орлик налагоджував дипломатичні зносини з урядами країн Європи аби привернути увагу до українського питання.

«Орлик старався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок денний, - писав Дмитро Дорошенко, - Але всі старання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі».

Помер Пилип Орлик 24 травня 1742-го в Яссах.

1947, 21 жовтня – на Західній Україні вночі розпочалась масова депортація населення до Сибіру, де їх використовували на каторжних роботах у копальнях та колгоспах. Сотні дітей та немічних померли під час транспортування. В ході операції «Запад» протягом декількох днів насильно вивезено 150 тис. людей (за даними українського підпілля). 

Листівка УПА. Вивіз на Сибір у 1947-му. З альбому Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА», 1952.

Аби знищити соціальну базу українського підпілля в регіоні, радянська влада здійснювала депортації місцевого населення. У відповідності до постанови Ради міністрів СРСР від 10 вересня 1947-го «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» підготовлено 50 ешелонів, у яких мали б вивезти 25 тисяч сімей повстанців.

Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села і за списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. Для збору речей передбачалося дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію шляхом поширення листівок «Ховайтеся, вас будуть виселяти».

Людей вивозили гужовим транспортом, оскільки випав сніг і машини застрягали. Шлях спецзагонам прокладала бронетехніка. Про перебіг операції кожні шість годин  доповідали міністру держбезпеки та міністру внутрішніх справ.

За час проведення операції «Запад», яка завершилася 26 жовтня 1947-го, за офіційними даними МДБ із західних областей України було депортовано понад 77 тис. людей (понад 26 тис. сімей).