1758, 23 лютого – в Обухівці на Полтавщині народився Василь Капніст – поет, драматург, громадський і політичний діяч.

Походив з українського шляхетського роду Капністів. Почав друкуватися в 1780 року. Писав оди, елегії, вірші. Найвідоміші твори – комедія у віршах «Ябеда» та «Ода на рабство» об’єднані критикою російської колоніальної політики на українських землях. У ліричних поезіях оспівував природу України, духовні надбання народу. Переклав «Слово о полку Ігоревім» російською і зроби коментар, в якому підкреслив українське походження і українські особливості цього твору.

Перебував на військовій службі, а після відставки працював директором училищ Полтавської губернії. Користувався великим авторитетом серед місцевого дворянства. Займав виборні посади предводителя дворянства Миргородського повіту, Київської губернії, генерального судді Полтавської губернії та полтавського предводителя дворянства.

Очолюючи гурток автономістів, виступив проти ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права у Слобідській і Лівобережній Україні. Підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков»), який був відхилений царським урядом.

У квітні 1791 року Василь Капніст  вів переговори з пруським королем Фрідріхом-Вільгельмом ІІ про надання ним допомоги українським автономістам у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.

Помер 9 листопада 1823 р. в селі Кибинці Полтавської області.

1879, 23 лютого – у Києві народився Казимир Малевич, художник-авангардист та теоретик мистецтва, основоположник супрематизму, автор однієї із найвідоміших картин ХХ ст. «Чорний квадрат». Він тричі безуспішно намагався вступити до Московського училища живопису.

У родині Малевичів, що мали польське коріння, було чотирнадцятеро дітей. Батько, який працював на цукрозаводі, мріяв аби син став цукроваром. Тому вороже поставився до захоплення малюванням. Мати ж, навпаки, підтримала Казимира Малевича. Сама купила йому професійні пензлі та фарби. Перше знайомство хлопця з художниками сталося у містечку Білопіллі Харківської губернії. «З Петербурга приїхали найзнаменитіші художники для писання ікон в соборі. – писав у спогадах Казимир Малевич. – Це нас сильно схвилювало, бо ми ще ніколи не бачили живих художників». Попри те, що Малевич, виконуючи волю батька закінчив агрономічне училище, згодом пішов навчатися малюванню до Київської художньої школи Миколи Мурашка.

Потому Малевич майже десять років прожив у Курську, де одружився. Там він працював на Курсько-Московській залізниці але не полишав малювати й організував гурток з малювання.

Подружнє життя не склалося. 1905-го року Малевич здійснив першу невдалу спробу вступити до Московського училища живопису, скульптури і зодчества.

Він почав займатись у студії архітектора, одного із засновників Московського товариства художників Івана Рерберга. Малевич увійшов у середовище відомих малярів, почав виставлятися на художніх виставках товариства.

«Кубофутуристичний» напрям у творчості Малевича припав на початок Першої світової війни. 1913-го він оформлював постановку футуристичної опери «Перемога над Сонцем». На театральній сцені вперше було представлено «Чорний квадрат», створений Малевичем як декорація до спектаклю. Це був початок супрематизму (найвищого етапу у мистецтві). «Супрематизм, – за визначенням Малевича, – мав у своєму розвитку три ступені чорного, кольорового і білого».

З 1918-го колір зникає у живописі Малевича. З’являється картина «Білий квадрат на білому фоні». «Це знак чистоти людського творчого життя. – говорив Малевич, –  це досягнення живописного абсолюту, а місія живопису на цьому закінчена».  

За радянської влади його двічі заарештовували, 1933-го його  мистецтво оголосили поза законом.

У творчості Малевича була відображена тематика Голодомору 1932-33 року. Відомий його ескіз під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод» – рядком з  народної пісні 1920-30-х років. На картині зображені 3 людські фігури, у яких замість облич серп та молот, хрест і труна.

15 травня 1935-го року Казимир Малевич помер у Санкт-Петербурзі. 

Цікаві факти з життя Малевича:

- Свого часу Малевич захоплювався вишивкою. Художник не тільки сам вишивав, а й створював ескізи, за якими потім майстри народного промислу робили вишивки. Вишиті шарфики, подушки, хустки і скатертини, створені в селі Вербівка на Київщині, потім продавалися в Києві, Москві і Берліні.

- Дуже добре співав і мав красивий бас. і. Під акомпанемент художника Володимира Татліна на бандурі Малевич співав. Улюбленими були пісні «Гуде вітер вельми в полі»; «При дорозі хрест високий, кров’ю обілляний», «крамольна» в ті часи «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

- Художник часто говорив про своє захоплення іконами, називав ікони найкрасивішим, найбільш досконалим видом мистецтва. У різні цикли робіт сільської тематики Малевичем включені українські пейзажі, й ікони, присутні в кожній сільській хаті.

- Працював як ілюстратор. Створював ілюстрації для книги поетів-футуристів Олексія Кручених та Веліміра Хлєбнікова.

- Після демобілізації з армії в листопаді 1917 року московським Військово-революційним комітетом К.Малевич був призначений комісаром з охорони пам'яток старовини і членом Комісії з охорони художніх цінностей. Серед іншого в обов'язки комісії входило забезпечення цілості цінностей Кремля. Цього року художник також виступив з доповіддю в рамках дискусії «Парканний живопис і література».

- К.Малевич був тричі одружений. Першу дружину художника також звали Казимира. У цьому шлюбі народилося троє дітей. Мати художника Людвига померла під час блокади. Ігор, син другої дружини Галини, загинув на фронті в 1943 р. Сама Галина померла в 1972 р. 

25 серпня 1976 р. після шантажу радянська влада придбала «Чорний квадрат» у родини Малевича за 300 рублів.

- Хворий Малевич відростив бороду та іронічно називав себе Карлом Марксом. Після самогубства Маяковського Малевич написав: "Я не можу піти, як він, але й жити тут більше не можу". Передчуваючи, що скоро хвороба укоротить йому вік, "Казимир Великий" (так він часом себе називав) Малевич сам готував ескіз домовини.

1918, 23 лютого – матроси-більшовики у Севастопольській в’язниці розстріляли Номана Челебіджихана, а його тіло кинули в море.

Номан Челебіджихан – автор гімну кримськотатарського народу, один з організаторів першого Курултаю, голова уряду Кримської Народної Республіки, яка постала 1917-го року. Він став першим муфтієм мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі. «У Криму дружньо живуть різні національності, мов різні квіти і троянди в одному квітнику. – говорив Челебіджихан, –  Ми хочемо з цих різних кольорів скласти букет і поставити його перед європейськими державами, і вимагати від них гарантій нейтральності і недоторканності до Кримського букету і самого Криму. Ми будемо працювати спільно на процвітання Криму. Ми закликаємо до цієї роботи всі національності незалежно від раси. Крим повинен стати нейтральною і антиімперіалістичної країною і зразковою державою».

У січні 1918-го більшовики захопили Кримський півострів, після чого тут почався червоний терор. Номана Челебіджихана заарештували у Сімферополі, а потім літаком доправили до Севастополя, де він був страчений.

1919, 23 лютого – у с. Шнирів на Львівщині народився Петро Федун – політвиховник підрозділів УПА, Головного Військового Штабу УПА, більше знаний під псевдонімом Петро Полтава.

Петро Федун після закінчення народної школи в с. Шнирів навчався у Бродівській гімназії ім. Ю.Коженьовського, Львівському університеті ім. Я.Казимира, Львівському медичному інституті, Державних медико-природничих курсах у Львові.

Восени 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Влітку 1941 р. потрапив в полон після звільнення з якого працював референтом Українського Допомогового Комітету в Бродах (10.1941–04.1942).

Будучи членом ОУН з середини 1930-х рр. Петро Федун, відразу після повернення з полону, восени 1941 р. відновив свої організаційні зв’язки з націоналістичним підпіллям, став політвиховником підрозділів УПА, Головного Військового Штабу УПА. За даними на 1951 р. входив до Центрального проводу ОУН, був членом Української Головної Визвольної Ради, заступником голови Генерального Секретаріату УГВР, керівником референтури пропаганди ГВШ УПА.

Петро Федун є автором найкращого популярного викладу основ націоналістичної доктрини та завдань боротьби ОУН і УПА – праця «Хто такі бандерівці і за що вони борються» (1950 рік). На неї досі посилаються в дискусіях про український націоналізм.

23 грудня 1951 року оточений солдатами МГБ у своєму бункері в Карпатах Петро Федун-«Полтава» застрелився, щоб не потрапити в полон.

1977, 23 лютого – у селі Липники Лугинського району Житомирської області народився Уткін В'ячеслав Олександрович – старший лейтенант, заступник командира батареї з озброєння 30 ОМБр.

Загинув 30.08.2014 р. внаслідок артилерійського обстрілу біля м. Лутугине Луганської області.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року,  нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Згідно рішення Менської районної ради №74 від 30 березня 2016 року  присвоєно звання «Почесний громадянин Менського району» (посмертно).

Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.