1806, 24 листопада – на Чернігівщині у родині дрібного поміщика народився Олекса Стороженко, письменник, етнограф. Його рід має давнє козацьке коріння. Стороженки фігурують у гетьманських універсалах 17-18 століть.  

Майже тридцять років перебував на військовій службі, дослужився до старшого офіцера у штабі кавалерійського корпусу. 1849-го брав участь у поході російської армії  в Угорщину.

З 1850-го Стороженко став чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрові Бібікові. Служив слідчим-криміналістом.  «Розкрити злочин, – писав Стороженко, –  дає мені величезну насолоду, цим я й буваю цілком винагороджений за свою працю».

Друкувати перші літературні твори російською мовою почав з 1850-х. Після появи журналу «Основа», Олекса Стороженко починає писати українською.

Помер у Бресті 1874-го.

1890, 24 листопада – у Львові народився Володимир Білозор, польовий курінний лікар Українських Січових Стрільців та комендант-сотник 1-го польового військового госпіталю Української Галицької Армії. Автор спогадів та медико-історичних нарисів. Закінчив львівську гімназію, медичну освіту отримував у Львові, Відні та Празі.  

Разом з Українськими січовиками в ранзі чотаря-лікаря пройшов Першу світову. Під час боїв за гору Маківку його шатро розташовувалось біля лінії вогню. Тут Володимир Білозор протягом одного дня перев’язав близько 60 поранених. 1917-го разом із Усусусами він переніс тиф. Протягом 1918-1920 служив в Українській Галицькій Армії сотником та полковим лікарем.

У міжвоєнний період працював лікарем у Коломиї. Був заступником голови  Українського гігієнічного товариства та співорганізатором філії Українського лікарського товариства. 1932-го відкрив Амбулаторію для незаможних селян, яких часто лікував задарма, та ще й давав їм гроші на ліки.

У роки Другої світової війни очолив лікарсько-санітарну референтуру дивізії «Галичина». Після війни працював лікарем у таборах для переміщених осіб у Німеччині.

Володимир Білозор (1890 – 1969), військовий лікар, громадський діяч. Фото: uk.wikipedia.org

1949-го емігрував до США, де у Філадельфії влаштувався лікарем-резидентом шпиталю для хронічно хворих. Співпрацював з українськими комбатантськими та пластовими організаціями української діаспори. Одружений з медсестрою УГА Марією Фединською. Подружжя мало трьох доньок.

Помер Володимир Білозор 17 жовтня 1969-го. Похований на українському православному цвинтарі у Баввд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

1898, 24 листопада – у Харкові народився Микола Кричевський, живописець, графік та театральний декоратор, віртуоз-аквареліст міського краєвиду, який створив майже 7 тис. творів.

Він був сином відомого художника Василя Кричевського від першого шлюбу. Початки художньої освіти отримав у батька, згодом навчався у Києві та працював у театрі Миколи Садовського. Разом з акторами вирушив у європейське турне.

Деякий час навчався в художньо-промисловій школі у Празі. 1929-го виїхав до Парижа, де прожив майже усе життя. Кричевський не міг знайти роботу, а галереї не цікавились його картинами.

Випадок звів Кричевського з Володимиром Райкісом – емігрантом з Одеси, який був директором галереї «Зак» у Парижі. Райкіс купував у художника акварелі, щоб той мав кошти на прожиття та не впадав у відчай.

Микола Кричевський (1898 - 1961), художник-постімпресіоніст.Фото: rychevskyfoundation.org

Згодом Кричевському вдалося завоювати прихильність французьких поціновувачів мисецтва своїми акварелями Парижу та Венеції. Він почав регулярно виставлятися в паризьких галереях. Працював над ілюстраціями та оформленням книжок, зокрема ілюстрував французький переклад «Тараса Бульби» Миколи Гоголя. Виготовляв театральні декорації.

Він працював в різних техніках – акварель, гуаш, олія, пастель та дереворит. Найулюбленішою технікою була акварель.

На фото акварель Миколи Кричевського "Париж, Сена", 1950, папір. акварель, 35 х 44,5 см. Джерело: euro-art.com.ua

Коли почалась Друга світова війна, Микола Кричевський пішов добровольцем у французьку армію, де став кухарем. Його борщ із салом смакував солдатам. Після війни побачився з батьком, який з родиною опинився у Парижі. Після 25-ти років розлуки це була значна подія. Протягом цих років Кричевський підтримував зв’язок з матір’ю. Він надсилав їй листи та картини.

Микола Кричевський у майстерні. Фото: museum.net.ua

Протягом 1950-х Кричевський частенько подорожував до США та Канаді, домовляючись про персональні виставки. Йому подобалось приїздити до зведених сестри і брата, які жили в США. Планував на старість переїхати до Америки і жити у сестри. Особливе місце в його серці займала Венеція. Сюди він приїздив щовесни. Париж і Венеція були його улюбленими містами. 1961-го  Микола Кричевський востаннє побував у Венеції. Тяжка хвороба вклала його на операційне ліжко. В лікарні стався серцевий напад, якого художник не витримав.

Помер Микола Кричевський  11 вересня 1961-го. Похований у Парижі на цвинтарі Баньо.

1918, 24 листопада – у Києві відбулося урочисте відкриття Української Академії наук. Тодішній міністр народної освіти Микола Василенко ініціював створення національної Академії наук під патронатом держави.

На українських землях функціонували наукові товариства у Львові та Києві. Своєю структурою та діяльністю вони були подібні до академії наук. Але існували за рахунок приватної ініціативи та пожертв.

Для організації академії Василенко запросив відомого науковця та прихильника створення мережі державних науково-дослідних установ Володимира  Вернадського, який якраз перебував на Полтавщині. Очолювана Вернадським комісія виробила законопроект створення академії та її статут.

14 листопада гетьман Павло Скоропадський затвердив Закон про заснування Української академії наук у Києві. Того ж дня призначено перших 12 дійсних членів УАН: Дмитро Багалій, Агатангел Кримський, Микола Петров, Степан Смаль-Стоцький, Володимир Вернадський, Степан Тимошенко, Микола Кащенко, Павло Тутковський, Михайло Туган-Барановський, Федір Тарановський, Володимир Косинський, Орест Левицький. 26 листопада оприлюдннили статут УАН, у якому зазначалося: «Українська Академія наук у Києві є найвищою науковою державною установою на Вкраїні, що перебуває в безпосередньому віданні верховної влади».

1934, 24 листопада – відійшов у вічність Михайло Грушевський, видатний вчений, політик. Його доробок складається з понад 2 тис. наукових праць. Він  автор 10-ти томної «Історії України - Руси». Голова Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) та Українського Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (УНТ). Голова Української Центральної Ради.

Восени 1934-го Михайло Грушевський з дружиною та донькою відпочивали у Кисловодську. Спочатку відпочинок видавався вдалим, погода тішила теплом, і настрій був бадьорим. "Ми знову в тій же кімнаті що торік – ми нею були задоволені і просили її знову, і навколо те саме, і се приємно, – писав у листі до брата Олександра Грушевський, – нова їдальня введена вже в експлуатацію, простора і ясна, тільки ще умебльовання нема; а мешкальний корпус має бути готовий по новім році, тоді буде просторно, або краще сказати – буде більше місць. Бо просторніше стало і сього року – але через те, що дуже обмежили число місць. Тепер всього 80 з чимось – се нормальне число, а торік було 180!

Бібліотека ж не приведена до порядку, в дуже нужденному стані, але сими днями, каже директор, будуть нові шафи, і в них нові книги – мовляв їх багато.

Ходив я сьогодні до бібліотеки в Нарзанній галереї, запас белєстристики дуже маленький і все цікаве вже розібране – очевидно тільки по протекції можна дістати!"

У середині жовтня Грушевський захворів, і хвороба виявилась серйознішою, ніж думалось. Кілька операцій із лікування карбункулу було проведено у санаторії місцевим, не дуже досвідченим лікарем. Час було втрачено, побороти це важке запалення у санаторії не вдалося і Грушевського перевели до Кисловодської лікарні.

Про те, що відбувалось далі, свідчить історія хвороби Михайла Грушевського.

"14/11

Под эфирным наркозом множественные, проникающие разрезы в области верхнего и нижнего карбункулов. Обильные гнойные выделения. К вечеру состояние удовлетворительное. Особых жалоб нет. […]

16/11

Переливание крови цитратным способом 300 куб. см., взятой от дочери. К концу переливания резкий озноб. Переливание перенес хорошо. […]

18/11

Температура снова поднялась, состояние по-старому […]

19/11

Состояние тяжёлое, озноб. Пульс частый слабого наполнения.

20/11

Опухоль поднимается выше к волосистой части головы. Формируется абсцесс в области угла левой лопатки.

21/11

Под хлорэтиловым наркозом дополнительный разрез шеи, разрез нового абсцесса. Все ткани имбибированы гноем, проникающим до глубоких слоев. Пульс частый. Больной в полусознании.

22/11

Переливание от дочери 300 куб. см крови. Переливание без осложнений и без реакции. К вечеру состояние тяжелое. Пульс 120 слабого наполнения, аритмичен. Состояние полусознательное, бред […]

23/11

Состояние тяжелое, резкая слабость, упадок аппетита, сонливость, бред […]

24/11

Сердечная слабость нарастает, температура ниже нормы. Пульс 120, едва прощупывается. Сознание помрачено. В 2 ч[аса] дня смерть при нарастании сердечной слабости".

29 листопада 1934-го Михайла Грушевського поховали у Києві на Байковому кладовищі.

За матеріалами Оксани Юркової.

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/research/2014/11/24/145966/