1922, 24 лютого – у Києві народилась Наталія Іщук (у заміжжі Пазуняк) – літературознавець, лінгвіст.

У п’ятирічному віці Наталія разом з родиною переїздить до Рівного, де навчається у Рівненській приватній українській гімназії, де викладають її батьки – Наталія Шульгина та Роман Іщук. Після закінчення Рівненської гімназії у 1940 році вступила на факультет іноземних мов Львівського університету, де провчилась  рік. В університеті Наталія Іщук вивчала німецьку мову.

У роки Другої світової війни працювала перекладачем у Рівному та Львові. У 1944 році родина Шульгиних-Іщуків виїхала за кордон. Спочатку вони мешкали у таборі для переміщених осіб у німецькому м. Аугсбург.

Наталія Іщук закінчила славістичний факультет Українського вільного університету у Мюнхені. У США продовжує навчання в Пенсильванському університеті (м. Філадельфія) на слов’янському відділі, де через два роки (1955) здобуває ступінь магістра. Роком пізніше (1956) отримує ступінь доктора гуманітарних наук. Вона стала однією з перших українок в Північній Америці, які захистили докторат з гуманітарних наук.

Протягом 1963 – 1983 років Наталія Пазуняк-Іщук викладає українську мову та літературу у Пенсильванському університеті, де засновує український відділ у славістичній бібліотеці. Головну увагу у дослідженнях звертає на українську класичну літературу ХІХ – ХХ ст. в контексті процесів у світовій літературі. Багато наукових праць вона присвятила творчості Лесі Українки.

Доктор Іщук-Пазуняк є членом Управи американської асоціації університетських професорів. Вона займає почесне місце серед науковців США українського походження. Наталія Іщук-Пазуняк є дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН) і Наукового товариства імені Шевченка. Альберт Кіпа, президент УВАН, під час святкування 90-річного ювілею вченої, так оцінив її роботу: «Не можна не схиляти голову з пошаною перед мислителькою, яка уся віддавалась за правду, за душевну, наукову, світоглядну та громадську повинність, яку вважає «своїм скромними здобутками нематеріальної вартости, витвір думки і серця».

Крім науки Наталія Іщук-Пазуняк є активною громадською діячкою. З 1952 р. вона є заступницею голови Українського Золотого Хреста, понад 50 років є членом Союзу українців Америки, понад 30 років була членом редакційної колегії журналу «Наше життя», член Світової федерації українських жіночих організацій.

«Наталія Пазуняк – особистість неповторна, своєрідна, незбагненна, подиву гідна. – говорив академік лонід Рудницький. – Хочу підкреслити її особливі сім струн: рішучість, неперевершене знання української мови, завжди влучні коментарі, доброзичливе наставлення до тих, хто менше за неї знає, великий внесок вченої в порівняльне мовознавство (зокрема українське і російське), а найголовніше – принципова позиція у збереженні національної культурної ідентичности українців діяспори, якій вірна протягом всього життя, а також полум’яний, щирий патріотизм».

1910, 24 лютого – в селі Спасів на Львівщині народився Василь Сидор (псевдо - Шелест, Конрад, Кравс), полковник УПА, Лицар Срібного Хреста бойової заслуги 1 класу.

Закінчив Перемиську гімназію. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету, закінчив школу підхорунжих польської армії. У міжвоєнний період Василь Сидор був активним членом Пласту у місті Сокаль та членом Організації вищих класів українських гімназій (ОВКУГ). Входив до   «Просвіти». До 1934 р. був у складі Сокальського повітового проводу ОУН.

Розбудовував мережу ОУН на Волині та Холмщині. З його ініціативи у 1937 році сформувався один з перших повстанських відділів «Вовки», які здійснювали рейди теренами Волині. У підпільній діяльності В.Сидор послуговувався псевдонімами – Верховинець, Вишитий, Зов, Конрад, Кравс, Крегул, Лісовик, Ростислав Вишитий, Чорноморець, Шелест, 75, 718, 778, 808.

За націоналістичну діяльність його двічі заарештовувала польська влада (1935-1936, 1937-1939). В казематах Львівської тюрми йому довелося сидіти до вересня 1939 р.

Після приходу радянської адміністрації Василь Сидор емігрував у м.Краків (Польща), де до літа 1940 р. працював у німецькому «уряді праці». Паралельно викладав на старшинських курсах, які проводив Провід ОУН. Зокрема, у 1940–1941 рр. читав лекції із підготовки військових спеціалістів для підпільників. Влітку 1940 р. Провід направив його у західні області УРСР, де до осені того ж року був військовим референтом крайового проводу ОУН. Після цього повернувся до м. Краків і там, до травня 1941 р. був комендантом курсів із підготовки військових спеціалістів і керівного складу ОУН для роботи на території радянської України.

Брав участь у роботі Другого Великого збору ОУН у Кракові (1941). Перед початком радянсько-німецької війни В.Сидор був командиром 2 сотні в батальйоні «Нахтігаль». У грудні 1941 – його перевели у 201 батальйон «Шуцманшафт», де служив до грудня 1942 р. і отримав звання поручника. На початку 1943 р. за діяльність в ОУН В. Сидора заарештували німці. Після звільнення В. Сидора у лютому 1943 року Роман Шухевич призначив його керівником військового осередку при Проводі ОУН.  

Василь Сидор – один із активних творців і організаторів Української повстанської армії. У травні 1943 р. Провід ОУН призначив його шефом Крайового військового штабу на Волині. Перебуваючи на цій посаді Шелест отримав військове знання майора УПА (8.07.1943). Водночас, за посадою, був членом Головного військового штабу УПА (1943–04.1949). У січні 1944 р. В.Сидора призначили заступником крайового провідника ОУН на ЗУЗ Романа Кравчука-Петра і водночас військовим референтом цього ж проводу, тобто командиром найчисельнішого та найактивнішого відтинку групи УПА-Захід.

Був провідником Карпатського крайового проводу ОУН, членом Проводу ОУН (з 1947-го), заступником головного командира УПА. 15 лютого 1946 р. В.Сидора підвищили до звання полковника УПА. За визначні досягнення у бойовій діяльності він був нагороджений Срібним Хрестом бойової заслуги 1 класу (1945).

 У першій половині літа 1947 р. Василь Сидор-«Шелест» став керівником одного із найбільших і найпотужніших підпільних об’єднань – Карпатського крайового проводу ОУН. Водночас за цією посадою він входив до складу Проводу ОУН та був обраний головним суддею організації.

Із 25 жовтня по 15 листопада 1946 р. на території Болехівського району Станіславської області була проведена військово-чекістська операція із ліквідації В. Сидора-Шелеста і Я. Мельника-Роберта. В ході неї були ліквідовані: крайовий провідник Роберт, заступник референта СБ крайового проводу Тирса, технічний референт СБ того ж проводу Скала. Захоплені зв’язкові крайового проводу. Чекістам вдалося встановити, що Шелест справді переховувався у районі гори Чорна-Сигла Болехівського району, проте він зумів втекти.

Василь Сидор загинув 14 квітня 1949-го разом із дружиною Надією Романів в бою з військами МҐБ біля села Осмолода на Івано-Франківщині.

1981, 24 лютого – у місті Києві народився Шкіра Володимир Володимирович– підполковник, старший оперуповноважений в особливо важливих справах Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави  у сфері інформаційної безпеки СБУ.

Загинув 24.06.2014 р. в районі cела Красноармійське Слов'янського району Донецької області у збитому військовому гелікоптері Мі-8МТ, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО.

Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Підготували Леся Бондарук та Олена Гуменюк.