1871, 25 лютого – у Новограді-Волинському народилася Леся Українка (спражнє ім’я Лариса Косач), поетеса, письменниця. Творча атмосфера, в якій зростала Лариса Косач вплинула на її смаки та захоплення. Мати Олена Пчілка, була відомою на той час письменницею. Дядько – Михайло Драгоманов, відомий вчений та громадський діяч. Родина Косачів часто запрошувала в гості художників, музикантів, письменників, які влаштовували концерти та творчі вечори. З п’яти років Лариса Косач почала писати перші п’єси, а згодом – вірші. Вона володіла декількома іноземним мовами і робила переклади.

«Важко дихалося в Києві. – писав Агатангел Кримський. – Багато визначних українських діячів показали своє справжнє обличчя боягузливих українофілів. На цьому фоні зовсім по-іншому виділялися три сім’ї (я маю на увазі тільки інтелігенцію). Це – Лисенки, Старицькі і Косачі. В цих сім’ях українською мовою користувалися не тільки в літературному вжитку, а вона проймала все життя. Ці сім’ї вважали неприпустимим, щоб інтелігенція розмовляла іншою мовою, ніж народ».  

1911-го Леся Українка написала один з кращих творів «Лісова пісня».

Вона усе життя боролася з туберкульозом кісток, перенесла декілька операцій. 1907-го їй діагностували ще й туберкульоз нирок. Від цього захворювання вона померла у серпні 1913-го у Грузії, де на той час лікувалася. Похована на Байковому кладовищі у Києві.

1887, 25 лютого – народився Лесь Курбас (справжнє ім’я Олександр-Зенон Курбас), реформатор українського театру, актор, режисер, драматург,  засновник театру «Березіль», репресований сталінським режимом.

Лесь Курбас був однією з зірок українського відродження, тож не міг не привернути увагу чекістів. Почалося все з жорстокої критики його творчості як невідповідної стандартам пролетарського мистецтва. Звинувачений у схильності до українського націоналізму, Курбас наприкінці 1933 року залишив свій театр у Харкові та переїхав до Москви. Тут працював в державному єврейському театрі. 26 грудня 1933 року чекісти заарештували Курбаса у Москві. «Курбас Олександр Степанович, – йшлося в постанові про арешт, – викривається в тому, що був членом контрреволюційної Української військової організації».

9 квітня 1934 року судова трійка колегії ГПУ засудила Курбаса до 5 років таборів. Та на волю режисер ніколи не вийшов. 3 листопада 1937 року до двадцятої річниці «Жовтневої революції» у Соловецькому таборі особливого призначення Леся Курбаса розстріляли.

1918, 25 лютого – Мала Рада затвердила тризуб гербом УНР.

Після проголошення УНР в листопаді 1917-го, гостро постало питання державних символів, зокрема герба.

Центральна Рада створила спеціальну підготовчу комісію на чолі з Михайлом Грушевським, до складу якої увійшли історики, юристи, гербознавці і художники. Серед надісланих проектів – тризуб, козак із мушкетом, Архистратиг Михаїл, також пропонувалося на синьому тлі розмістити літеру «У» чи абревіатуру «УНР» або ж зірки за кількістю літер у слові «Україна» чи за кількістю українських земель. Михайло Грушевський запропонував проект великого герба – золотий плуг на синьому полі в оточенні гербів українських земель.

25 лютого в Коростені Мала Рада офіційно затвердила тризуб гербом УГР: « Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого». Тризуб – родовий знак Рюриковичів і широко відомий ще з часів князя Володимира Святославовича, відтак вибір герба мав підкреслити спадковість УНР від давньої Русі. Окрім того тризуб вже почав використовуватися на перших грошах УНР (на банкноті у 100 карбованців) і поштових марках. А 27 січня 1918-го Мала Рада затвердила Тимчасовий закон про флот УНР, за яким на військово-морському прапорі мав бути розміщений «історичний золотий тризуб».

 Закон містив лише опис герба, тож 12 березня розробити зображення малого та великого герба доручили графікові й архітектору Василю Кричевському, майстерня якого містилася в будинку Грушевського на вулиці Паньківській. Малий та великий герби були схвалені Малою Радою 22 березня. Герб являв собою тризуб, оточений вінком з оливкового листя як символ миролюбивої політики нової держави.  

Тризуб залишився у геральдичній традиції і після утворення Української Держави на чолі з Павлом Скоропадським. Пізніше його використовував Державний центр УНР на еміграції та різні політичні організації. 19 лютого 1992-го Верховна Рада України затвердила тризуб як малий державний герб.

1964, 25 лютого – помер від серцевого нападу у власній майстерні у Нью-Йорку 76-річний Олександр Архипенко – скульптор, художник, один із основоположників кубізму в скульптурі.

Роботи Архипенка відзначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми. Він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми, прикладом такої роботи є «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Олександр Архипенко докорінно змінив уявлення про скульптуру, вніс у неї моделювання простору, застосував зігнуті площини, використовував нові матеріали (скло, метал, дерево, пластмасу), поєднав малярство зі скульптурою. Він першим почав експериментувати з ідеєю динамічного простору. Коли ж простір починав переважати над матерією, скульптура в традиційному розумінні перестала існувати. За це його називали генієм.

Натомість сам митець найбільшим і найвеличнішим творцем називав природу: «ця сила не задовольняється тим, що творить сама. Свою могутність вона переносить на всі живі істоти. Зі своїх творінь вона робить творців. Тварини творять інтуїтивно, ми – і це природна відмінність – свідомо», а суттю його творчості було те, що мистецтво не повинно бути імітацією вже раз створених Богом речей. Митець, у його трактуванні, повинен не відтворювати, а творити: «і тому помиляємося, коли думаємо, що наближаємося до природи, якщо точно відтворюємо картоплю чи оголену натуру. Відтворення ні до чого не приводить. Єдиний спосіб, як уподібнитися до природи – це винаходити. Винаходити впродовж усього життя». При цьому Архипенко не виключав натуралізм зі своєї творчої концепції, але уникав будь-якої фотографічної точності деталей, якщо ті вступали у протиріччя до характеру, який скульптор хотів представити.

Художню освіту здобув у Київському художньому училищі. А уже 1906-го організував у Києві першу виставку своїх творів.

1908-го Олександр Архипенко переїжджає до Парижу, де через два роки відкриває власну школу і як перший скульптор кубізму вводить нові елементи – моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.

1923-го оселяється у США, відкриває власну школу пластики у Нью-Йорку, викладає у Чиказькій школі індустріальних мистецтв. Розробив власну теорію сучасної скульптури і намагався передати учням усе, що знав сам. Не технічні прийоми, а світогляд: що всі форми видимого світу відображають невидимий світ духу, що видиме й невидиме міцно пов’язані між собою і саме тому отвір у скульптурі може сприйматися як матеріальний об’єм, а ввігнутий елемент у космічному сенсі є тим самим, що й опуклість, тому цілком успішно її заміняє. І ще він вчив студентів, що «стиль складається з особистості художника, його національного й расового характеру так само, як з філософії та духу його часу».

1991, 25 лютого – у місті Скадовськ Херсонської області народився Бєліков Віталій Миколайович – старший лейтенант, командир взводу 128 окремої гірьсько-піхотної бригади.

Загинув 28.06.2014 р  під час нападу противника на колону тилового забезпечення сил АТО.  Між населеними пунктами Нижня Вільхова та Комишне під обстріл потрапив водовоз ГАЗ-66 з супроводом.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року,  нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).