Офіційний веб-сайт УІНП

ВЕБ-СТОРІНКА "85-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ"

ВЕБ-СТОРІНКА "УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921"

СПЕЦПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"

МУЗЕЙ МАЙДАНУ

УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"

25 вересня

1932, 25 вересня – у Донецьку народився Анатолій  Солов’яненко, співак.

 

Походив із шахтарської родини, закінчив Донецький політехнічний інститут. Там же викладав на кафедрі інженерної геометрії. Водночас навчався вокальному мистецтву у заслуженого артиста УРСР Олександра Коробейченка. Проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан, Італія). З 1965-го – соліст Київської опери. Київську консерваторію закінчив, уже маючи звання Заслуженого артиста УРСР (1967) та Народного артиста СРСР (1975).

 

Народні пісні у його виконанні стали взірцем майстерності.

 

Як згадував Василь Нечепа: «Таких тенорових верхів я не чув і не чую навіть тепер. Дивує, звідки такий голос? Адже традиційно оперні артисти в тілі, а Анатолій до останніх днів залишався струнким юнаком».

 

Завжди залишався високоморальним і чесним. Досягнув світових вершин виключно завдяки своєму таланту і праці. Не був членом компартії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Можливо тому, коли в 1980-му Анатолія Солов’яненка висунули на здобуття Ленінської премії, за нього проголосували представники всіх радянських республік, крім України (всю премію перерахував у Фонд Миру). Був  звільнений з Київського оперного, однак не проміняв українську сцену на заманливі пропозиції з Великого театру (хоча ще в 1954-му, щойно отримавши інститутський диплом, мріяв у колі однокурсників: «Я буду співати у Великому театрі, ви мене ще почуєте») та фантастичні гонорари закордоння (два сезони проспівав у нью-йоркській «Метрополітен-опері»).

 

1987-го виступав у Чорнобилі перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС.

 

Помер 29 липня 1999-го в Козині під Києвом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1938, 25 вересня – в селі Скоморохи на Тернопільщині народився Ігор Петрович Ґерета, археолог, мистецтвознавець, історик, поет, педагог, громадський і політичний діяч, заслужений діяч мистецтв України.

 

Походив із сім’ї церковних хорових диригентів. Батько Петро Ґерета – колишній доброволець Української Галицької Армії, поет, під час німецької окупації переховував євреїв.

 

Навчався в Тернопільській музичній школі, закінчив історичний факультет Чернівецького університету (1962). Надалі працював у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Як археолог має за плечима майже 40 років польових досліджень, особливих успіхів досяг у вивченні пам’яток черняхівської культури ІІІ-ІV ст.

 

Учасник українського дисидентського руху. В 1965-му заарештований в Одесі, провів кілька місяців в ув’язненні, за «антирадянську діяльність» засуджений на 5 років умовно.

 

Один із співзасновників Народного Руху України, член його Великої ради. Кандидат у депутати Верховної Ради України (1994, 1998), депутат Тернопільської обласної ради.

 

Заснував у рідному краї кілька музеїв (музей-садибу Соломії Крушельницької, музей-театр імені Тараса Шевченка, музей-садибу Леся Курбаса, патріарха Йосифа Сліпого, історико-меморіальний музей політв’язнів у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ), Інститут національного відродження України (з 2002-го носить його ім’я), Тернопільську обласну експериментальну школу мистецтв.

 

Член Національної спілки художників України (1993), почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців України (1996). Автор понад 120 наукових розвідок і статей.

 

«Він ніби колекціонував не лише картини й речі українського вжитку, не лише рідкісні книжки й унікальні публікації, не лише мистецькі раритети, а й друзів – завше талановитих, яскравих, незалежно від фаху й віку, географії, походження й ерудиції; самим фактом свого щоденного життя він був збирачем усього національно-свідомого, етичного, оригінального, людяного…, – писав Лесь Танюк. – Ігор Герета, зокрема, був переконаний, що з Москви треба потай вивезти назад до України все, що там опинилося нашого, – законно чи незаконно – українську букінистику, старі українські журнали, українські архіви, ікони, малярство, український антикваріат».

 

За день до смерті отримав довічну президентську стипендію за участь у  правозахисному русі України.

 

Помер 5 червня 2002-го в Тернополі, похований на цвинтарі селища Велика Березовиця на Тернопільщині.

 

25 вересня 2016-го на честь Ігоря Герети в Тернополі відкрито пам’ятник.