1932, 25 вересня – у Донецьку народився Анатолій  Солов’яненко, співак.

1938, 25 вересня – в селі Скоморохи на Тернопільщині народився Ігор Петрович Ґерета, археолог, мистецтвознавець, історик, поет, педагог, громадський і політичний діяч, заслужений діяч мистецтв України.

Походив із сім’ї церковних хорових диригентів. Батько Петро Ґерета – колишній доброволець Української Галицької Армії, поет, під час німецької окупації переховував євреїв.

Навчався в Тернопільській музичній школі, закінчив історичний факультет Чернівецького університету (1962). Надалі працював у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Як археолог має за плечима майже 40 років польових досліджень, особливих успіхів досяг у вивченні пам’яток черняхівської культури ІІІ-ІV ст.

Учасник українського дисидентського руху. В 1965-му заарештований в Одесі, провів кілька місяців в ув’язненні, за «антирадянську діяльність» засуджений на 5 років умовно.

Один із співзасновників Народного Руху України, член його Великої ради. Кандидат у депутати Верховної Ради України (1994, 1998), депутат Тернопільської обласної ради.

Заснував у рідному краї кілька музеїв (музей-садибу Соломії Крушельницької, музей-театр імені Тараса Шевченка, музей-садибу Леся Курбаса, патріарха Йосифа Сліпого, історико-меморіальний музей політв’язнів у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ), Інститут національного відродження України (з 2002-го носить його ім’я), Тернопільську обласну експериментальну школу мистецтв.

Член Національної спілки художників України (1993), почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців України (1996). Автор понад 120 наукових розвідок і статей.

«Він ніби колекціонував не лише картини й речі українського вжитку, не лише рідкісні книжки й унікальні публікації, не лише мистецькі раритети, а й друзів – завше талановитих, яскравих, незалежно від фаху й віку, географії, походження й ерудиції; самим фактом свого щоденного життя він був збирачем усього національно-свідомого, етичного, оригінального, людяного…, – писав Лесь Танюк. – Ігор Герета, зокрема, був переконаний, що з Москви треба потай вивезти назад до України все, що там опинилося нашого, – законно чи незаконно – українську букінистику, старі українські журнали, українські архіви, ікони, малярство, український антикваріат».

За день до смерті отримав довічну президентську стипендію за участь у  правозахисному русі України.

Помер 5 червня 2002-го в Тернополі, похований на цвинтарі селища Велика Березовиця на Тернопільщині.

25 вересня 2016-го на честь Ігоря Герети в Тернополі відкрито пам’ятник.