1860, 25 жовтня – у Ніжині, на Чернігівщині народився Микола Самокиш, художник-баталіст, графік. Працював у жанрі історичного живопису та книжкової і станкової графіки й журнальної ілюстрації.

Цікаві факти з життя Миколи Самокиша.

1.                 Микола був нащадком козаків, як по лінії батька, так і матері. Прізвище Самокиш зазвичай давали козакам, які полюбляли кисляк (скисле молоко).

Малювати почав змалку, вуглем на клаптиках паперу. “Я дужо полюбив малювання, так, що забував про латинську та грецьку мови, коли вчився в Ніжинській Гімназії, і за це частенько сидів у карцері, а вдома батько частував мене добрим нагаєм, – писав  Самокиш, – я крадькома, потихенько малював переважно коней та побоїща. Тоді була франко-пруська війна, і я з великою увагою роздивлявся і копіював малюнки в журналі “Всемирная Иллюстрация”.

Кінь у збруї. 1900-ті. Фото: maslovka.org.

2.                 Головними героями його малюнків були коні. “Я люблю коней як художник та в минулому кавалерист, – писав Самокиш. – У цьому напрямі я працюю постійно, вважаю коня гарним та благородним створінням і намагаюся зображувати його не тільки з зовнішнього боку, але й передати його психіку, його порив, найпрекрасніше, що є у цих тварин. Навіть шкапа на скаку виглядає живописно”.

3.                 Після закінчення Ніжинської гімназії поїхав вступати до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв, але іспит провалив. Став вільнослухачем  у батальній майстерні професора Віллевальде. Через рік його мрія здійснилася – зарахували до Академії.

Атака лейб-гвардії Литовського полку. 1912. Фото: uk.wikipedia.org.

4.                 За дипломну роботу – полотно “Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцем” (присвячена війні 1812-го року) Самокиш отримав  велику золоту медаль Академії мистецтв. Та закордонне відрядження до Парижа. 1885 року він поїхав до Версаля, де була велика колекція батального живопису. “Ці картини не справили на мене особливого враження, композиція їх театральна. Мені, як прихильникові реалістичної школи, вони не сподобалися…”, – такі враження залишив художник у щоденнику.

5.                 1890-го Микола Самокиш, у неповних 30 років, отримав звання академіка за роботу «Табун білих рисистих маток на водопої».

6.                 Разом з першою дружиною Оленою Судковською створював ілюстрації для роману М. Гоголя “Мертві душі”, який видали 1901-го.

Ілюстрація до альбому "З Української старовини" (1900). Спільний проект Самокиша та Васильківського. Фото:uk.wikipedia.org

7.              Разом з найвідомішим на той час українським живописцем Сергієм Васильківським та істориком Дмитром Яворницьким працювали над альбомом «З Української старовини». Для популяризації історії України серед народу.

8.                 Вважав, що художник-баталіст повинен з власного досвіду писати батальні сцени. Тому 1904-го у складі драгунського полку він відправився на російсько-японську війну, провів на фронті майже рік в якості кореспондента-художника журналу «Нива». У роки Першої світової  возив учнів на фронт для художньої практики.

9.             Створив цикл картин на козацьку тематику.

Запорожці біля корчми. 1917. Джерело: museum.net.ua

10.            Після встановлення радянської влади був до неї лояльним, тож зазнав почестей.

11.         З 1928-го жив у Сімферополі. Часто бував у Харкові, бо викладав у художньому інституті. Свідки згадували, що під час нацистської окупації Сімферополя Самокиш та його співмешканка, аби вижити в голодному місті, продавали німецьким офіцерам картини. Або вимінювали їх на харчі.

М.Самокиш. «Вовк». З навчального посібника «Малюнок пером». Джерело: uk.wikipedia.org

12.            Протягом 60 років творчого життя Микола Самокиш створив 11 тис. картин та малюнків (пером).

1876, 25 жовтня – у станиці Охтирська на Кубані народився Кузьма Безкровний – громадсько-політичний діяч, економіст.

Через активну громадянську позицію молодий Кузьма був висланий за межі Кубані. Освіту отримав у Харкові, де закінчив Вищі комерційні курси та став одним із засновників та директорів Українського кредитного товариства. На Кубані був відомий як один із лідерів кооперативного руху, засновник кредитних спілок, які об’єднав у Центральний кооперативний банк.

Кузьма Безкровний був водночас активним українським громадсько-політичним діячем на Кубані. Прагнучи дати своїм дітям освіту рідною мовою, Кузьма Безкровний відправив їх навчатися до української гімназії в Галичині. А вже 1917 року за його ініціативою на Кубані засновано першу українську гімназію.

У роки національно-визвольних змагань Кузьма Безкровний був одним із ініціаторів створення Кубанської Народної Республіки і проголошення її конституції. Палко відстоював об’єднання Кубані й України. «Це був найбільший кубанський тоді політик, українець із кості і крові, але дуже обережний і маломовний, − писав у спогадах останній прем’єр уряду Кубанської Народної Республіки Василь Іванис. – Це був великий насамперед українець, а потім козак шляхетної крові».

Із 1920-го року Кузьма Безкровний жив і працював на еміграції у Чехословаччині. Видавав часопис «Кубанський край». Помер 6 грудня 1937 року у Празі.

1920, 25 жовтня – Амет-хан Султан (1920 – 1971) – військовий льотчик, випробувач, двічі Герой Радянського Союзу. Походив з кримськотатарської родини з Алупки Кримського півострова.  «Летает отлично и с большим желанием, усваивает летную практику быстро и точно. В воздухе смел и настойчив, инициативен и вынослив», – таку характристику до атетата про закінчення Качинського училища військових льотчиків отримав Амет-хан Султан 1940-го.

Амет-хан Сулан, 1945-й, майор. Фото: uk.wikipedia.org

Німецько-радянську війну почав лейтенантом. Спершу літав як розвідувальник, згодом – бомбардувальник. Перша повітряна перемога Амет-Хана відбулася у небі над Ярославлем. У травні 1942-го він протаранив нацистський бомбардувальник «Юнкерс». Ліве крило винищувача Амет-хана застрягло в палаючому ворожому літакові. Цей факт з життя льотчика став одним із найяскравіших епізодів у фільмі «Хайтарма». Якраз постать Амет-Хана була прототипом головного героя стрічки. Події розгортаються на тлі виселення радянською владою кримських татар зі своєї Батьківщини у 1944 р.

У роки війни Султан Амет-Хан здійснив понад 600 бойових вильотів, особисто збив 30, а у складі групи – 19 ворожих літаків. За героїчні вчинки йому двічі було присвоєне звання Героя Радянського Союзу, 15 бойових нагород та інші відзнаки.

Амет-хан Султан на крилі винищувача Як-1. Фото: uk.wikipedia.org.

Після війни досвідчений пілот не міг влаштуватися на роботу льотчиком-випробувачем. В документах завжди вказував свою національність. Друзі радили не робити цього. «У чоловіка має бути одне слово, – відповідав Амет-Хан, – Сказав – татарин, значить татарин!» Завдяки бойовим побратимам він влаштувався до Льотно-дослідницького інституту під Москвою, де і пройшла решта життя льотчика. Тут він протестував понад 50 типів літаків. Він першим у Союзі здійснив автоматичну заправку літака у повітрі та відпрацювання різних систем катапультування.

«В очікуванні польотів він міг годинами мовчки стояти біля вікна кімнати для льотчиків, вдивляючись… у злітну смугу, –  згадував у мемуарах «Відлітаю за мрією» льотчик Ігор Шелест. – Водночас багато палив. Спроби дізнатись про його фронтову роботу закінчувались приблизно так: «Розумієш, нічого цікавого. Муть якась в голові… і безкінечна срілянина… Є погода, немає погоди. Дощ – нари в землянці. Сонце – знову увечері двох-трьох недорахувались… Нічого цікавого».

1951-го Амет-Хан випробовував пілотовану модель радянської протикорабельної ракети. Був представлений до третьої Зірки Героя Радянського Союзу. Лаврентій Берія згадував, що Сталін, побачивши у списку представлених до нагород ім’я Амет-хана обурювався: «Як це татарина допустили до надсекретних випробувань?» Втретє Героя не дали, натомість – Сталінську премію та орден Червоного Прапора. «За великий внесок у створення та вдосконалення вітчизняної техніки, мужність, проявлені при проведенні випробувальних робіт».

1956-го з групою колишніх партійних і радянських працівників Кримської АРСР підписав листа до ЦК КПУ з проханням реабілітувати кримських татар, дозволити їм повернутись на Батьківщину.

 1 лютого1971 р. під час виконання випробувального польоту Султан Амет-Хан загинув разом зі своїм екіпажем. Похований у Москві.