1911, 27 березня – у селі Гнилиці на Тернопільщині народився Михайло Сорока, член Крайової екзекутиви ОУН, багаторічний політв’язень, один із лідерів Кенгірського повстання 1954 року, що належить до найбільших протестів політв'язнів ГУЛАГу.

Від 1926-го мешкав у Чехословаччині. Закінчив архітектурний факультет Празької політехніки (1936).

Член «Пласту», «Соколу», ОУН. Після хвилі арештів найактивніших оунівців у 1934-му стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Його направляють у Західну України для підготовки нових кадрів.

Заарештований у січні 1937-го, перебував у тюрмах Чорткова, Станіслава (Івано-Франківська) і Гродно, в концтаборі у Березі Картузькій (Білорусь). Вийшов на волю з початком Другої світової війни.

У січні 1940-го вступив на математичний факультет Львівської політехніки, увійшов до Крайового проводу ОУН. Одружився з Катериною Зарицькою. А вже в березні 1940-го заарештований радянськими спецслужбами як активний діяч ОУН.

Провів вісім років у таборах Владивостока та Воркути, де створив підпільну організацію «ОУН-Північ» для боротьби за права українських політв’язнів та їхнього виживання. «…Ми були переконані, що ніхто не йшов і не прийде на наші землі, щоб дарувати волю і щастя народові. Усі переслідували свої інтереси. Отже, перед нами виникло питання, як забезпечити і зберегти українців, щоб повернути на українську територію, від знищення на випадок конфлікту. Так виникла організація, яка повинна була подбати про реалізацію життєвих потреб», – писав Михайло Сорока у листі на волю.

Весною 1949-го повертається до Львова. За кілька місяців його схопили і заслали на поселення в Красноярський край. Там у 1952-му заарештували, коли МГБ дізналося про «ОУН-Північ». Цього разу Михайла Сороку засудили до смертної кари, яку пізніше замінили на 25 років ув’язнення.

В іншому листі він писав: «У своїх виступах усі ми заявили, що злочинцями себе не вважаємо. Можемо одне ствердити. Що оскільки є такі в ляграх, які попали прихильниками сов. устрою, то в ляграх стали переконаними ворогами, тому що лягери є наочним прикладом того, що в Сов. Союзі панує несправедливість, розгул диких пристрастей і все, про що сповіщено цілому світові, що являє собою останньої марки «фашизм». Не одобрювати всього, що ми спостерігаємо в ляграх, є обов’язком кожної чесної людини».

Один із керівників Кенгірського повстання (1954), автор гімну повсталих «У гарячих степах Казахстану».

На початку 1960-х працівники КГБ привозили його в Київ, Львів, Тернопіль, аби показати «щасливе життя радянської України», влаштували побачення з сином та родичами («мене водять наче одного із екземплярів зоопарку», – згадував у листах), однак своїх поглядів так і не змінив. Був переведений до Мордовії, де керував культурним життям політв'язнів (проводив вечори пам’яті Тараса Шевченка, Лесі України тощо), підтримував інших в’язнів.

Більшу частину свого життя провів у в’язницях.

Помер від інфаркту під час прогулянки 16 червня 1971-го у таборі в Мордовії (Росія). У 1991-му його прах перепоховано на Личаківському кладовищі у Львові.

Сергій Горобець