1911, 27 березня – в с. Великі Гнилиці Підволочиського повіту на Тернопільщині народився Михайло Сорока – член Крайової екзекутиви ОУН, багаторічний політв’язень радянських концтаборів, один із організаторів руху опору політичних в’язнів ГУЛАГу.

Навчався в Тернопільській ґімназії, де став членом «Пласту», а згодом – ОУН. Від 1927 р. навчався в українській ґімназії у Ржевниці (Чехословаччина), а згодом на факультеті архітектури Празької політехніки, де здобув освіту інженера-архітектора.

1937 р. польська влада за підозрою в причетності до ОУН затримала і засудила М.Сороку на 5 років. Ув’язнення відбував у Березі Картузькій, Ґродно, Станиславові. У Станиславській тюрмі М.Сорока познайомився з Катериною Зарицькою, яка відбувала покарання за участь у вбивстві польського міністра Б.Пєрацького. Вийшовши після падіння Польської держави на волю, вони у 1939 р. одружилися. Та їхнє сімейне щастя тривало недовго. У 1940 р. за причетність до ОУН вони були заарештовані радянською владою. Катерина Зарицька у вересні 1941 року в тюрмі народила сина Богдана, якого у 8 місяців передала на виховання своїм батькам. Михайло Сорока був засуджений на 8 років концтаборів ГУЛАГу.

У 1947 р. на Воркуті М.Сорока створив підпільну організацію «ОУН-Північ», яка боролася за права політичних в’язнів. Це стало однією з причин у 1948 р. утворення таборів особливого режиму й відокремлення політичних в’язнів від кримінальних.

Після закінчення терміну ув’язнення М.Сорока у 1948 р. був звільнений. Поїхав до Львова, але через два місяці за завданням ОУН повернувся на Воркуту, влаштувався вільнонайманим топоґрафом і продовжував організовувати підпільну боротьбу в концтаборах. 1949 року М.Сорока повернувся до Львова, щоб там залишитися. Відновив зв’язок із Головнокомандувачем УПА Романом Шухевичем. Того ж року Сороку заарештували радянські спецслужби й без суду та слідства відправили на заслання в Красноярський край. У 1952 року в Сиктивкарі М.Сороку засудили за створення організації «ОУН-Північ» до смертної кари, яку згодом замінили на 25 років ув’язнення.

Скрізь, де був, М.Сорока організовував навколо себе політв’язнів, проводив літературні, історичні та релігійні свята. Через це його майже через кожні 2-3 місяці переводили в інший табір. 1954 року М.Сорока брав активну участь у Кенґірському повстанні політв’язнів (Казахстан). З початку 1960-х років М.Сорока відбував ув’язнення в мордовських концтаборах, де 16 червня 1971 року помер унаслідок другого інфаркту в таборі № 17.

21 вересня 1991 року відбулося урочисте перепоховання праху М.Сороки з Мордовії в Україну, до Львова, на Личаківський цвинтар, де він навіки спочив поруч із прахом дружини Катерина Зарицької – першої голови Українського Червоного Хреста УПА, зв’язкової Р.Шухевича, яка, відбувши 25 років ув’язнення, померла 29 серпня 1986 року.

Підготувала Леся Бондарук.