1810, 27 липня – у селі Прохорівка Полтавської губернії (нині - Черкаська область) народився Василь Степанович Завойко, повний адмірал, мореплавець, перший військовий губернатор Камчатки і командир Петропавловського порту.

Василь Завойко походив із старовинного козацько-старшинського роду, який отримав дворянство. Батько його був морським штаб-лікарем, тож і син після штурманського училища поступив на службу гардемарином Чорноморського флоту. Перший свій орден за мужність він одержав у 15-річному віці разом із ровесниками – майбутніми всесвітньо відомими флотоводцями Павлом Нахімовим, Володимиром Корніловим та Володимиром Істоміним. А в сімнадцять офіцер Завойко на кораблі «Александр Невский» брав участь у знаменитій морській Наваринській битві (південно-західне узбережжя півострова Пелопоннес у Греції), за що був нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня з бантом. Брав участь у двох кругосвітніх експедиціях.

Василь Завойко з родиною. Фото: IKRA.ua

Утім, найбільше прославився Василь як прекрасний господарник, коли в 1850 році його призначили військовим губернатором Камчатки та командиром Петропавловського порту (нині місто Петропавловськ-Камчатський). Новий губернатор одразу взявся до роботи з облаштування порту: було збудовано велику пристань, численні склади, гостинний двір, запрацював ливарний завод, гейзери з лікувальною водою облаштовано під лікувальні заклади.

Оскільки на Камчатці були постійні проблеми з продовольством, губернатор особисто привіз і роздав місцевим жителям 300 корів, навчив місцеве населення вирощувати овочі та хліб. Як стверджують очевидці, у часи губернаторства Завойка місцеві жителі забули про голод, чого раніше ніколи не було. Також він запровадив посаду оцінника хутра, щоб заїжджі спекулянти не скуповували його в камчадалів за безцінь.

Після Кримської війни 1853-1856 рр. уряд надав Завойку в оренду на 37 років 6 тисяч десятин землі в районі с. Велика Мечетня Балтського повіту Подільської губернії (нині Миколаївщина). Тут він і оселився з родиною після відставки. Своїм коштом побудував для селян школу, лікарню на десять місць, млин.

Василь Завойко був одружений із баронесою Юлією Врангель, племінницею відомого полярного дослідника адмірала Фердинанда Врангеля та двоюрідною тіткою «чорного барона» Петра Врангеля. У них народилося 13 дітей, якими батько дуже пишався.

Помер Василь Завойко 28 лютого 1898 р. на 89-му році, похований у своїй садибі.

1892, 27 липня – у селі Петрівці на Полтавщині народився Володимир Кабачок, бандурист-віртуоз, педагог, громадський діяч, засновник першого жіночого тріо бандуристок

Батька Володимир Кабачок ніколи не знав. Його мати Євфросинія Кабачкова наймитувала у священика, хлопчик народився поза шлюбом і до 5 років виховувався у сусідньому селі в родині тітки.

Із семи років співав у Полтавському архієрейському хорі. Закінчив Полтавське музичне училище, пізніше вступив до Московської консерваторії по класу контрабаса. Довчитися завадила Перша світова війна. Після демобілізації стає регентом полтавського собору, викладає співи у школах.

Із 1923-го на хвилі українізації починає цікавитися бандурою, за консультаціями звертається до Гната Хоткевича. 1925-го у себе вдома організовує аматорську капелу бандуристів, яка через чотири роки отримує звання Зразкова капела бандуристів Української РСР.

Перший склад капели Володимира Кабачка. Полтава. 1925-26 рр. Фото: Ukrmusik.org

1934-го Кабачка на три місяці заарештовують за «шевченківські» вуса. Після звільнення виїжджає до Ленінграда, де влаштовується в театральний оркестр, заробляє грою в паркових оркестрах. Водночас, у передмісті Ленінграда Автово при клубі підприємства "Експортліс" організовує український хор. Згодом – капелу бандуристів, для якої з Полтавщини привіз 12 бандур.

1937-го його арештовують вдруге. Присуд «трійки» НКВД — 10 років за «націоналістичну діяльність». Його відправляють на Колиму на золотомийний промисел, де він випадково зустрічає серед чекістів свого учня. Той добивається звільнення вчителя, і в 1942 році бандуриста відправляють до Ташкента.

У 1944-му Володимир Кабачок повертається до Києва, викладає в музичному училищі, консерваторії, керує оркестром хору Григорія Верьовки. Тоді ж замислюється про створення жіночого ансамблю. Це була новаторська ідея, адже досі бандура вважалася чоловічим інструментом.

1949-го Кабачок створює перше тріо бандуристок у складі Ніни Павленко, Валентини Третьякової й Тамари Поліщук. Усі дівчата виростали без батьків, тож Володимир Андрійович став їм не лише вчителем, а й батьком. Власним коштом він купував для ансамблю сценічні костюми. Успіх тріо був вражаючим: у 1955-му на Варшавському фестивалі молоді дівчата отримали Золоту медаль.

Володимир Кабачок зі своїми учнями. Київ. 1950 р. Фото: Ukrmusik.org

Табори та невлаштованість життя підірвали здоров’я Володимира Кабачка – у нього почали відмовляти нирки. Попри це він не полишав занять із учнями, продовжував писати самовчитель «Школа гри на бандурі», який був надрукований уже після його смерті.

Помер Володимир Кабачок 15 червня 1957 року, похований на столичному Печерському кладовищі.

Наталка Позняк-Хоменко.

1983, 27 липня – у селі Уладівка Літинського району Вінницької області  народився Скляров Дмитро Сергійович  - молодший сержант, навідник, 80 ОДШБр.  

Зник безвісти 20.01.2015 р. під час оборони аеропорту Донецька. Впізнаний за експертизою ДНК.

 Указом Президента України № 461/2015 від 31 липня 2015 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).