1886, 28 грудня – у селі Трипілля на Київщині народився Данило Терпило (отаман Зелений).

Походив із незаможної селянської родини, закінчив два класи церковно-приходської школи. Читання забороненої революційної літератури обернулося для Данила 4-річним засланням до Архангельська. Опісля – опинився на фронтах Першої світової війни, звідки повернувся офіцером-прапорщиком.

Перший повстанський загін із земляків-трипільців Зелений створив восени 1918-го для боротьби із владою гетьмана Павла Скоропадського. Непримиренним противником Скоропадського отаман став тому, що за Гетьманщини землю знову повертали поміщикам.

Із часом загонам Зеленого вдалося повалити гетьманську владу у його рідному Трипіллі. Бажаючих приєднатися до повстанців ставало все більше. На початку грудня 1918 року із загонів під командуванням Зеленого були створені 1-ша й 2-га Дніпровські дивізії, які увійшли до складу Осадчого корпусу Директорії на чолі з командиром Січових стрільців, полковником Євгеном Коновальцем. Ці військові формування мали долучитися до остаточного повалення влади Павла Скоропадського й справді відіграли визначальну роль у захопленні Києва.Але своїми зовнішніми атрибутами дніпровці суттєво відрізнялися від інших підрозділів Армії УНР.

Замість жовто-блакитних прапорів над ними майоріли червоні стяги з надписами «Вся влада Радам» і «Вся влада робітникам і селянам!», а на повстанських шапках та кашкетах красувалися, поруч з тризубами, також і червоні стрічки.

Політичні погляди козаків Зеленого й самого отамана спровокували протиріччя, непорозуміння,  а згодом і протистояння між ним і Симоном Петлюрою. Загони Зеленого продовжували утримувати своєрідну автономію у Трипіллі-Обухові й навіть завдавали ударів по Армії УНР.

Втім прихильником радянської влади Данило Зелений був до початку справжнього приходу більшовиків на Київщину.  Вже на початку 1919-го розпочинається його боротьба проти більшовицьокого режиму, яка тривала півроку. У цій боротьбі зеленівці повернулися до союзу із Симоном Петлюрою.

Влада комуністів в Україні в 1919 році багато чому навчила отамана Зеленого та інших селянських воєначальників. Зокрема, Данило Зелений не міг не усвідомити, що ця влада виникла й укріпилася на українських теренах внаслідок протистояння між селянськими повстанцями й Армією УНР.

Отаман Данило Зелений загинув під Каневом. Був листопад 1919 року. Зеленівці вели боротьбу з новим ворогом – білогвардійцями Денікіна. Ворожа куля влучила в Зеленого під час відпочинку. Ймовірно, фатальний постріл у селянського ватажка зробив білогвардійський агент у зеленівських лавах. Через кілька днів поранений отаман помер. Похований у рідному Трипіллі.

1866, 28 грудня – у с. Чоботарка на Поділлі народився Данило Заболотний, український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.

Закінчив Новоросійський (1891 р.) та Київський (1894 р.) університе­ти. У 1889-1891 pp. працював на Одеській бактеріологічній станції, де вивчав імунізацію ховрахів проти холери. У 1894-1895 pp. пра­цював лікарем у Подільській губернії, у 1895-1897 pp. – у Київському військовому шпиталі. У 1897 р. брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Аравії, Месопо­тамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії. У 1898-1928 pp. – профе­сор Жіночого медичного інституту в Петербурзі, де організу­вав першу в Росії кафедру бактеріології (1898 p.). Водночас у 1919-1923 pp. – ректор Одеського медичного інституту, в якому створив першу у світі кафедру епідеміології (1920 p.). У 1924-1928 pp. – професор Військово-медичної академії у Ленінграді. У 1928-1929 pp. – президент ВУАН, заснував Інститут мікробіології та епідеміології в Києві.

«Навчаючись у Київському університеті, у 26-річному віці Данило Заболотний  провів перший експеримент на собі. – розказував  Володимир Позур, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри мікробіології та загальної імунології біологічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, – після прийняття холерної вакцини він заразив себе холерним вібріоном. Таким чином було показано, що введення протихолерної вакцини через рот запобігає розвитку холери. Це був не єдиний випадок його експериментів на власному організмі. Подібні експерименти він провів ще двічі, випробувавши сироватки при дослідженні дифтерії та чуми. Останній раз, випадково заразившись чумою, він ввів сироватку і уникнув розвитку хвороби».

Саме Данило Заболотний написав перший підручник з епідеміології. Уперше організував протичумні лабораторії, а з початком Першої світової війни – протиепідемічне забезпечення військ. Данило Заболотний ініціював створення Вінницького медінституту та опублікував понад дві сотні праць, присвячених таким небезпечним інфекційним хворобам, як чума, холера і сифіліс. І хоча всі наукові здобутки давалися йому нелегко, оскільки постійно доводилося ризикувати власним здоров'ям, він завжди казав своїм учням: «Любіть правду і науку».

Про міжнародне визнання, здобуте Заболотним у бо­ротьбі з інфекційними хворобами людини, свідчить фран­цузький орден Почесного Легіону, одержаний ним від Інсти­туту Пастера у Парижі (нині цей орден та медаль зберігають­ся у Київському історичному музеї).

Данило Заболотний помер 15 грудня 1929 року від ускладнення після грипу. Похований на подвір'ї батьківської хати у рідному селі Чоботарці (нині с. Заболотне) поруч з його дружиною Людмилою Радецькою.

1907, 28 грудня – на Львівщині народився Іван Гриньох, богослов, капелан. З благословіння митрополита Андрея Шептицького став військовим капеланом.  Богослів’я вивчав у Львівській богословській академії, Інсбруці та Мюнхені. Захистив докторську дисертацію. Став пластовим активістом. Працюючи зі студентською молоддю у Львові, закликав до незалежності України. За це польська поліція його заарештувала та відправила до в’язниці.

В роки Другої світової війни служив душпастирем легіону «Нахтігаль». Став одним з ініціаторів створення УГВР. 1943-го його обрали членом політради ОУН, а 1944-го – другим віце-президентом УГВР. Отець Іван Гриньох займався дипломатичною діяльністю. Брав участь в офіційних переговорах у 1944 році з представниками Угорщини та Румунії про нейтралітет і передачу зброї для УПА.

Після війни оселився у Мюнхені, де займався політичною, науковою та громадською діяльністю. Помер 14 вересня 1994-го. За заповітом, його тіло перевезли до США і поховали на цвинтарі в Оліфанті, штат Пенсильванія, де розташований родинний склеп.