1915, 28 квітня – розпочалися бої за гору Маківку між українськими Січовими стрільцями (УСС), які входили до складу австро-угорської армії, та російськими військами.

Упродовж осені 1914 – зими 1915-го усусів використовували як партизан у тилу противника, а також як авангард регулярного війська у бойових діях у Карпатах. Навесні 1915-го австрійське командування оцінило січовиків й офіційно ввело його в склад війська. Легіон УСС направили в район гори Маківка, де очікувалися найзапекліші бої. Бо через Маківку відкривався шлях на Угорщину, чим і планувало скористатися російське військове командування. Відтак, битва за гору мала стратегічне значення.

Упродовж тижня, поки тривали бої, розташування сил змінювалося декілька разів. Чотар Гнатевич так описує бій 1 травня: «Десь біля 6-ї години ранку загриміли московські гармати. Пішов важкий стогін по карпатських горах. Валилися вікові смереки… На стрілецькі голови летіло олово, шрапнелі, галуззя дерев. На долині вже загнулася лінія під напором непроглядних московських сірих мас. Лише вершок Маківки, як острів на морі, встоював перед заливом. Ллє вже й туди, під прикриттям гарматного вогню напирала сіра лава шинелей і папах. Нею вкрилося ціле узбіччя гори. Москалі сунули з одчаєм і без пострілів. Немов якась незнана грізна сила гнала їх не до перемоги, а на певну смерть». До того ж ворог позакидав стрілецькі становища ручними гранатами – новим тоді видом зброї, проти якої стрільці не мали чим боронитися.

Відпочинок на Маківці. 1915. Фото: archive.is/kRLHZ

У денному звіті за 1 травня командування 55-ї дивізії австрійської армії відзначило вирішальну роль українських легіонерів у відбитті Маківки: «У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку. ...Із запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом, як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді українські хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рушили бій у нашу користь».

Чотар Зенон Московський, хорунжа Олена Степанів, чотар Іван Чмола, чотар Йосиф Яримович, хорунжа Софія Галечко. 1915. Фото: archive.is/kRLHZ

4 травня російським військам вдалося захопити Маківку, використавши усі резервні сили. Та продовжити наступ не змогли через величезні втрати й змушені були поспішно відступити. Після цього вирішального бою почався загальний відступ російських військ із території Галичини у 1915-му році.

«Маківка – це перший крок на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, – написала у травні 1915-го львівська газета «Діло». – Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українців встати самим активним чинником історії, творцями своєї будучини».

Стрілецькі могили на Маківці. 1915 рік. Фото: archive.is/kRLHZ

1922, 28 квітня – у Подєбрадах (Чехословаччина) засновано Українську господарську академію.

Її заснував Український громадський комітет у Празі на чолі з Микитою Шаповалом при фінансовій допомозі Міністерства закордонних справ тодішньої Чехо-Словацької республіки – країни, яка прихильно поставилася до українських емігрантів після поразки визвольних змагань 1917-1921 років.

У Подєбради, курортне містечко за 50 кілометрів від Праги, переїхали з Польщі ряд науковців, була створена Професорська рада академії (президія). 28 квітня 1922-го вона зібралася на перше засідання, від чого й веде свій відлік Українська господарська академія. А 16 травня статут академії офіційно затвердило Міністерство хліборобства.

Фото: ubytovani-podebrady.cz

Академія розташовувалася в старовинному замку чеського короля Юрія Подєбрадського на березі річки Лаба. Тут же містився готель «У короля Юра», де мешкали й декотрі професори та студенти. Заняття розпочалися 22 червня.

Президент Томаш Масарек у промові під час відвідин академії 9 травня 1923-го сказав: «Я дуже добре поінформований про вашу школу; радію, що ви знайшли  в братньому народові доброго сусіда, яким можете бути задоволені».

Академія мала три відділення: агрономічно-лісове, інженерне та економічно-кооперативне. Серед викладачів – професори Петро Андріївський, Іван Горбачовський, Федір Щербина, Борис Мартос, доценти  Ісак Мазепа, Спиридон Довгаль, Юрій Русов, Леонтій Шрамченко, Ольгерд Бочковський, читали лекції в Подєбрадах Софія Русова, Михайло і Модест Левицькі.

Ректори академії – Іван Шовгенів (1922-1925, 1926-1927), Борис Іваницький (1925-1926, 1928-1935), Сергій Тимошенко (1927-1928).

За весь час існування в академії навчалися 786 студентів, що походили з різних куточків України. За підрахунками Павла Подобєда, щонайменше половина з них були вояками Армії УНР. Навчалися в Подєбрадах також студенти інших національностей, переважно білоруси. Закінчили навчання 569 осіб, серед яких Євген Маланюк, Михайло Теліга, Валентин Сімянцев, Василь Мурашко. «Усі вони розбрелися-розійшлися по всьому світі далеко від рідних країв, залишивши помітний слід в історії української науки та культури», – зауважує Петро Лопата.

Академія в Подєбрадах була ліквідована в 1935-му через скорочення асигнувань і фінансову скруту. Вона трансформувалася в Український технічно-господарський інститут заочного навчання.

1947, 28 квітня – польський комуністичний режим розпочав акцію «Вісла» проти  українців Лемківщини, Підляшшя, Посяння та Холмщини (Закерзоння). Детальніше про це – в інформаційних матеріалах за посиланням.