1919, 28 січня  – у селі Петрівське, нині Козелецького району Чернігівської області народився Олекса Корнієнко, драматург, перекладач, театральний критик.

Навчався у Києві в залізничному технікумі, згодом – у драматичній студії при академічному театрі імені Івана Франка. Учасник Другої світової війни. Був в’язнем нацистського концтабору у місті Хорол на Полтавщині. Після звільнення продовжив боротьбу з нацистами аж до Берліна.

У післявоєнний період із 1946 до 1949 року працював актором у Житомирському музично-драматичному театрі. У 1949 р. працював журналістом, у 1950 р. дебютував як драматург.

Від 1952 року проживав Тернополі. Працював у редакції газети «Вільне життя». У 1965-73 рр. – завідувач літературної частини обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка (нині – академічний театр). Від 1979 року перебував на творчій роботі.

Автор п'єс «Не тією стежкою» (1956), «Поема Золотої долини» (співавтор - К. Житник, 1961), «Солов'ї співають навесні» (1962), «Ціною любові» (1964), «Шлях до сина» (1968), «Троянди юності» (1978) та інших. Оприлюднив низку театрознавчих статей та рецензій.

   Переклав українською мовою п'єси «Чортове плем'я» Г. Мухтарова (1971), «У полоні часу» О. Штейна (1974), «Дихайте економно» А. Макайонка (1987) тощо. Інсценізував твори В. Короленка «Без язика» (1979), «Ліс шумить» (2000), повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» (1987), Б. Грінченка «Під тихими вербами» (1995), М. Коцюбинського «Дорогою ціною» (1988). П'єси О. Корнієнка ставили в театрах України, а також Болгарії, Угорщини, Чехословаччини. Окремі твори перекладено болгарською, литовською, російською мовами.

Помер Олекса Корнієнко 13 лютого 2003 року, похований на Микулинецькому кладовищі у Тернополі.

1929, 28 січня – у Відні розпочав роботу Перший Конгрес (Великий збір) українських націоналістів, на якому була створена Організація українських націоналістів (ОУН).

Українські патріоти не змирилися з поразкою революції 1917-1921 рр. і продовжили боротьбу.

Радикалізацію українського визвольного руху, що спирався на еміграцію та патріотичні кола Західної України, спричинили: трагічна доля українців під польською та радянською владами, втрата віри в традиційні легальні методи боротьби, розчарування західними демократіями.

Як наслідок, українська молодь звернулася до ідеології націоналізму, вбачаючи в ній світоглядну платформу, здатну мобілізувати маси. Виникають такі структури, як Група української національної молоді (1922-1929), Легія українських націоналістів (1925-1929), Союз української націоналістичної молоді (1926-1929). З липня 1920-го діяло найактивніше націоналістичне об’єднання – Українська військова організація (УВО).

Ґрунт для об’єднання зазначених вище націоналістичних сил підготували конференції в Берліні (1927) та Празі (1928). І вже з кінця 1928-го розпочалася підготовка до першого конгресу, на якому мала би утворитися нова політична сила - майбутня Організація українських націоналістів (ОУН).     

Перший Великий Збір ОУН, відомий як Конгрес українських націоналістів, відбувся у Відні 28 січня – 3 лютого 1929-го. В його роботі взяли участь 30 делегатів (16 – уродженці Галичини, 14 – із Наддніпрянщини), завдяки чому форум представляв усі регіони України і мав соборницький характер.

Учасники Конгресу Українських Націоналістів (28.І. – 3.ІІ.1929)

Перше засідання розпочалося 28 січня 1929-го о 10:15. Після обрання президії, затвердження порядку ведення Конгресу й складу різних комісій, були заслухані доповіді «Сучасне становище на українських землях» (Євген Коновалець), «Український націоналізм» (Дмитро Андрієвський), «Державний устрій України» (Дмитро Андрієвський), «Міжнародна політика України» (Зенон Пеленський). Всього на форумі було зачитано 40 доповідей.

Підсумком роботи Конгресу стало проголошення створення ОУН, яка не буде обмежувати свою діяльність конкретною територією, а прагнутиме опанувати всі українські терени, де мешкають українці. ОУН вестиме «політику всеукраїнського державництва» і протистоятиме всім партійним і класовим угрупуванням українства. Кінцева мета організації – Українська Самостійна Соборна Держава.

Провід ОУН очолив Євген Коновалець, заступником став Микола Сціборський, секретарем – Володимир Мартинець.

Євген Коновалець

Створення ОУН завершило процес об’єднання націоналістичних груп і організацій в одну українську підпільну визвольну структуру.

1991, 28 січня - у місті Потсдам Німеччина народився Зеленський Євгеній Олександрович - старший лейтенант, командир групи спеціального призначення, 8-го окремого полку спеціального призначення.

17.06.2014 року під час бойових дій отримав тяжкі вогнепальні поранення, потрапивши у засідку поблизу селища Щастя Луганської області, помер 24 червня 2014 року у Центральному військовому клінічному госпіталі, місто Київ.

Указом Президента України № 673/2014 від 23 серпня 2014 року присвоєно звання «Герой України» (посмертно).