1896, 28 жовтня – у Харкові народився Майк (Михайло) Йогансен – письменник, поет, перекладач, автор першого українського бестселлера, один із засновників ВАПЛІТЕ.

 

 

 

 

 

 

 

 

По батьківській лінії був чи то шведом, чи то норвежцем, чи то латишем. По матері походив зі старобільського козацького роду Крамаревських. «І, хоч опускалось коріння мого генеалогічного дерева в сиву запорізьку старину, все ж перші вірші свої я, Майк Йогансен, вирізав на дверях льоху німецькою мовою,– пише Йогансен у «Автобіографії», опублікованій 1929-го у альманасі «Літературний ярмарок». – Мавши вже 9 літ з дня народження, дуже розумно філософствував там про старість і смерть. Року 1918-го спробував писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше». Вільно володів англійською, німецькою, французькою, італійською, іспанською, скандинавськими, майже усіма слов’янськими мовами, знав старогрецьку та латину.

 

Навколо Майка Йогансена гуртувалися талановиті митці – Юрій Яновський, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний. Близькі стосунки пов’язували його з Миколою Хвильовим та Володимиром Сосюрою. Дружба з Олександром Довженком зав’язалася зі спільного захоплення полюванням та рибалкою. 

 

Був вправним гравцем у більярд. Відпочиваючи з друзями, задля розваги вирішили заключити парі на «ганьбу». Володимиру Маяковському-затятому більярдисту, який програв, довелося лізти під більярдний стіл і звідти декламувати вірші. 

 

1925-го вийшов пригодницький роман Майка Йогансена під псевдонімом Віллі Вецеліуса «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», який мав шалену популярність.  Кожний розділ роману виходив окремим випуском. Цьому твору судилося стати справжнім бестселлером, бо протягом року загальний наклад книжок становив  сто тисяч примірників.

 

У цей час Майк Йогансен відкрив для себе кіно. З Юрком Тютюнником вони написали сценарій фільму «Звенигора». Стрічку знімав Олександр Довженко. Він вніс зміни до сценарію, тому Йогансен відмовився від авторства. Після цього згасає їхня дружба. 

 

Йогансен звертається до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису, поєднання прози та поезії, містифікації. Відчуваючи власну загибель, 1920-го він написав вірша «Я знаю: загину».

 

 

У дахiв iржавiм колоссю 

Никає мiсяць кривавий, 

Удосвiта серп укосить 

Молоду зiв'ялу отаву. 

 

Яке ще сонце глибоке, 

Як виють собаки на мiсто 

Гей кликом тисяч i тисяч! 

 

Я знаю: загину високий, 

В повiтрi чистiм i синiм. 

Мене над мiстом повiсять: 

Зорi досвiтнiй в око, 

В холодне око дивитись.

 

 

18 серпня 1937-го о 16-й НКВСівці заарештували Майка Йогансена за звинуваченням в діяльності антирадянської, націоналістичної організації, яка прагнула шляхом терору й збройного повстання проти радянської влади відірвати Україну від Радянського Союзу. На допитах письменник тримався гідно: «Я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист, –  свідчив Йогансен на допиті 16 жовтня 1937-го, –  Що саджають людей безневинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади».  

 

 Майка Йогансена розстріляли 27 жовтня 1937-го у Лук’янівській в’язниці Києва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1924, 28 жовтня – у доповідній по Наркомосу УСРР зазначалося,  що в республіці налічувалося 2 млн. 227 тис. неписьменних. Найкраще боротьба з ліквідацією неписьменності провадилася на Одещині, найгірше – на Катеринославщині та Полтавщині. По всій Україні налічувалося 7 тис. 841 школа для неписьменних і 417 шкіл для малописьменних. Забезпеченість учнів підручниками становила у містах 80%, а на селі – 40-45%. 

   Картина  "У школі лікнепу", художник Василь Седляр (1899-1937), 1920-ті. Джерело: day.kiev.ua

 

1921-го почалась кампанія з ліквідації неписьменності серед населення. Контролював процес Наркомат освіти, а реалізацію здійснювала  Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю. 1923-го ще й новостворене товариство «Геть неписьменність!» Вчителями у порядку трудової повинності мали стати усі хто володів грамотою. Активістів лікнепу називали по-військовому – культармійцями.

 

Організовувались гуртки при школах та підприємствах. Заняття відбувалаись чотири рази на тиждень протягом 3-5 місяців і сюди залучались діти від 8 і дорослі до 50-ти років. З жінками, які мали малих дітей і не могли відвідувати пункти лікнепу, учителі заняття проводили вдома. Ті, хто опанував науку отримували пільги. Робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітку. Селяни – 20 % знижку при обов’язковому страхуванні майна, поза чергою молоти зерно у  млинах. 

 

 

Гурток ліквідації неписьменності, Полтавщина, 1926. Фото: history-poltava.org.ua .

 

 

Агітпром випускав купу наочності. Поширювались тематичні плакати та листівки із закликами: «Письменний, пам’ятай завжди: темному потрібна твоя допомога», «До знань, діти праці, скиньте неуцтва ніч!». Для навчання неписьменних видавалась спеціальна література, розрахована на певні категорії населення – робітників, селян, батраків: буквар «Геть неписемність!», «Буквар селянина», книга-читанка «Ми новий світ збудуємо». 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1933, 28 жовтня – у спецдонесенні ОДПУ з Горьковського краю про переселення 2 тисяч господарств колгоспників в Одеську область зазначалось, що вербування відбувається незадовільно, позаяк селяни чули про те, що в Україні «була епідемія і всі померли, туди нас і хочуть направити».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1938, 28 жовтня – у в’язниці НКВС розстріляний Тарас Михайлович Слабченко, історик культури, співробітник ВУАН.

 

 

Син академіка Михайла Слабченка, народився 20 квітня 1904-го в Одесі.

 

Закінчив Одеський інститут народної освіти (1927). Викладав на робітфаку Одеського медичного інституту та Одеського робітничого університету, секретар Одеського наукового товариства при Всеукраїнській Академії Наук. Автор низки праць з історії українського культури та сільського господарства.

 

Заарештований наприкінці 1929-го за сфальсифікованою справою «Спілки визволення України». Аби врятувати сина, ув’язнений місяцем пізніше Михайло Єлисейович визнав усі безглузді звинувачення. Тарас Слабченко був засуджений на 3 роки, але вже в 1930-му звільнився і оселився в місті Первомайськ. 

 

Повторно заарештований на початку жовтня 1937-го. 

27 жовтня військова колегія Верховного суду СРСР засудила його до страти. Наступного дня Тараса Слабченка розстріляли.

 

Реабілітований 23 березня 1959-го.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1965, 28 жовтня – у робітничому селищі Об’єднане, що на Донеччині став до ладу найбільший у Донбасі холодильник, у морозильних камерах якого можна одночасно зберігати 4 тис. т. м’ясопродуктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1965, 28 жовтня – з конвеєра Львівського електровакуумного заводу зійшла мільярдна лампочка. Хоча на цей час завод отримав назву «Кінескоп» і переорієнтувався на промислове виробництво кінескопів для телевізорів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1989, 28 жовтня – Закон УРСР “Про мови в Українській РСР”, який надав українській мові статус державної. Також визнавалась цінність усіх національних мов. Закон гарантував громадянам України національно-культурні та мовні права. Російська мова визнавалась мовою міжнаціонального спілкування народів СРСР. Вибір мови міжособистісного спілкування був невід’ємним правом самих громадян.