1778, 29 листопада – на Харківщині народився Григорій Квітка (літературний псевдонім Квітка-Основ’яненко), драматург, літературний критик, автор комедій «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», сатирично-фантастичної повісті «Конотопська відьма».

Походив із дворянсько-поміщицькій сім'ї. Здобув домашню освіту. У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Служив комісаром у народному ополченні (1806 - 1807), працював директором Харківського театру (1812), був повітовим предводителем дворянства (1817 - 1828), совісним суддею, головою харківської палати карного суду.

Був ініціатором видання журналу "Украинский вестник", альманахів "Утренняя звезда" і "Молодик", першої збірки українських прислів'їв і приказок.

Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші Квітка-Основ'яненко публікував переважно в харківській періодиці. З творів цього періоду найбільший інтерес читача викликали "Письма Фалалея Повинухина" — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа ("Украинский вестник", 1816 — 1817; "Вестник Европы", 1822).

 У 1832 р. вийшла повість "Маруся" українською мовою. 1834 р. — книга перша "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком", збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою. 1836 — 1837 рр. — книга друга збірки "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком".

Ще ряд повістей та оповідань письменника публікується в журналах та альманахах, повість "Козир-дівка" виходить у Петербурзі окремим виданням.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.

Найвищим досягненням Г.Квітки-Основ’яненка в драматургії вважається соціально-побутова комедія "Шельменко-денщик" (написана у 1838р. російською мовою, центральний персонаж – Шельменко – говорить українською).

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837 р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854 р. в Парижі виходить французькою мовою "Сердешна Оксана". Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.

Помер Григорій Квітка-Основ’яненко у Харкові 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби.  

1823, 29 листопада – на Полтавщині народився Матвій Симонов (літературне псевдо – Матвій Номис, М.Номис), етнограф, фольклорист, письменник.

Освіту отримав у Київському університеті. Вчителював у Ніжині, Немирові.

Матвій Симонов (1823 – 1901). Фото: uk.wikipedia.org

Його дружиною стала Надія Білозерська. Вона – сестра Олександри Білозерської (Ганни Барвінок), одруженої з Пантелеймоном Кулішем.

Працював чиновником у Санкт-Петербурзі. Там 1864-го видав збірку українських прислів’їв. Співпрацював із журналом «Основа». Він цілком поділяв позицію редакції «Основи» щодо утвердження й популяризації української мови, а також визнання можливості й необхідності її використання в наукових працях.

З 1858-го займався справами друкарні Куліша, оскільки той перебував у Мотронівці.

Зусиллями Матвія Номиса ця типографія проіснувала до 1863 року. Книги, що тут виходили розповсюджувалися не лише в Петербурзі, а й на українських землях.

Перебуваючи у Петербурзі подружжя Симонових відкрило магазин української моди. Дружина діяча якраз закінчила курси «модисток», отримала диплом, який надав їй право відкрити салон і самій готувати закрійниць. Послугами користувалися родини Пушкіних, Маркевичів, Макарових. Постійним клієнтом був Опанас Маркович, якому дружина Матвія Номиса шила і вишивала українські сорочки, носові хустини, шаровари.

Гарні знання української мови і мовознавчі дослідження Матвія Номиса стали в нагоді під час створення словника української мови, над яким українські культурні та наукові діячі працювали протягом другої половини ХІХ ст. Результатом цієї роботи було видання «Словника української мови» за редакцією Бориса Грінченка у 1907-1909 роках.

Помер 8 січня 1901-го в Лубнах.

1899, 29 листопада – на Київщині народився Григорій Стрілець (літературний псевдонім Косинка), письменник, перекладач, який належав до творчої інтелігенції Розстріляного відродження.

Першою книгою, яку він прочитва українською мовою була повість Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицкому, – писав згодом Косинка, – а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми і

чиї ми діти...».

Твори Григорія Косинки були популярними протягом 1920-х років. Входив до київського літературного угрупування АСПИС (асоціація письменників), до якого входили Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович та інші.

Григорій Косинка (1899 – 1934). Фото: probapera.org

У листопаді 1934-го Косинку заарештувало НКВД. За звинуваченнями у буржуазному націоналізмі та начебто причетністю до організації, яка готувала терористичні акти щодо російських комуністів.

15 грудня 1934 року Григорія Косинку розстріляли.

1945, 29 листопад – на гелікоптері  R5, який сконструював колишній киянин Ігор Сікорський, здійснено першу у світі вертолітну рятувальну операцію. Біля берегів Коннектикуту сильний шторм посадив на мілину нафтову баржу. Двох осіб змило у воду, команда не могла їх підняти на борт. Тоді на допомогу прийшов екіпаж гелікоптера, який дістав потерпілих із бурхливого океану.

Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.