1878, 29 травня – в містечку Чесанів (нині Цешанув у Польщі) народився Петро Сильвестрович Карманський, поет, перекладач.

Поетичний талант Петра Карманського яскраво проявився ще під час навчання в українській гімназії Перемишля.

Закінчив філософський факультет Львівського університету. Займався журналістикою, перекладами, викладав у Тернопільській гімназії. Вчителював у Канаді (1913-1914).

Під час Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині, Австрії. Активний учасник встановлення української влади в Тернополі в листопаді 1918-го, член парламенту ЗУНР. Пізніше – секретар дипломатичної місії УНР у Ватикані, представник уряду ЗУНР у країнах Південної Америки.

Володимир Кедровський, який навесні 1921-го відвідав Петра Карманського в Римі, згадував: «Два дні прожив я у Карманського, проводячи весь час за читанням його перекладів з італійської мови, яку він знав досконало. Планували видати цілу низку книжок, в яких змальовано боротьбу за волю та державність інших народів, щоб на прикладах їх училися та гартувалися українці в боротьбі за свою державність…».

Після поразки Української революції емігрував, вів активну культурно-освітню діяльність в українській діаспорі. Очолював Союз українців Бразилії.

В 1931-му повернувся в Західну Україну, викладав у гімназії в Дрогобичі. Після радянської окупації залишився на Батьківщині. Викладав у Львівському університеті, увійшов до Спілки письменників України (1940-1947), очолював меморіальний музей Івана Франка у Львові.

Представник раннього українського модернізму. Автор поетичних збірок «З теки самовбивці», «Блудні огні», «Пливем по морю тьми», «Al fresco», «За честь і волю», «До сонця» та інших. Здійснив переклад «Божественної комедії» Данте.

У 1947-му почалося цькування радянською владою.

Помер 16 квітня 1956-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Піду від вас; піду світами,

Здвигну собі терем спокою,

Спов’юся чорними думками

І стану жити сам собою.

Піду від вас; візьму з собою

Гіркий доробок: рани й муки,

Зачиню двері за собою

І в струях сліз омию руки

Петро Карманський (збірка «Al fresco»)

1915, 29 травня – помер Клим Гутковський, спелеолог-аматор, комендант Гуцульської сотні Українських січових стрільців.

Портрет Клима Гутковського. Джерело: esu.com.ua

Народився 18 серпня 1881-го у Тернополі. Навчався у Львівській політехніці.

Займався дослідженням печер. У 1908-му відкрив сталактитові печери на Тернопільщині. Зокрема, Кришталеву печеру на околиці села Кривче, яка сьогодні популярна серед туристів.

Гутковський склав топографічний план Кришталевої печери й уперше її сфотографував. «…удалось мені зовсім случаймо відкрити печери, яких нікому і не снилось. Печери ті своєю величиною та красою могуть рівнятись хіба з адельберськими, а є там навіть річки, яких і Адельсберг не має», – описував своє відкриття Клим Гутковський.

Деякий час мешкав у Бразилії, редагував часопис «Праця» (1910-1911). У 1913-му заснував організацію Українських січових стрільців у Бориславі.

З початком Першої світової війни – старшина Легіону УСС, у жовтні 1914-го сформував й очолив Гуцульську сотню. Брав участь у боях з армією Російської імперії під Вишколом. Учасник бою Степан Глушко писав у спогадах: «Сотник Гутковський одержав приказ заняти коту під Вишковом… Чути певний голос сотника: Вперед хлопці! і сам він стоїть просто, не шукає охорони перед кулями. Його постава додавала відваги молодим стрільцям, що перший раз почули воєнну музику… Москалі кинули кріси, піднесли руки вгору і просять пощади. Сотня Гутковського взяла в неволю около 300 москалів сибірського полку і відставила їх в запілля… Серед стрілецтва говорили, що його кулі не чіпаються, бо він в білий день ходив прямо перед позиціями, хоч кулі свистали попри вуха. І дійсно одчайдушна відвага сотника дивувала не тільки стрільців, але й страшила як своїх, так чужих».

Помер після важкої хвороби 29 травня 1915-го у шпиталі в Будапешті (Угорщина).

Підготував Сергій Горобець

1984, 29 травня – у місті Уссурійськ Приморського краю РФ народився Козолій Олександр Володимирович - старший лейтенант, старший бортовий авіатехнік літака ІЛ 76, авіаційної ескадрильї, 25-ої бригади транспортної авіації.

Загинув 14.06.14  у збитому біля Луганського аеропорту військово-транспортному літаку Іл-76 під час заходу на посадку в наслідок обстрілу з ПЗРК.

Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

1980, 29 травня – у місті Звенигородка Черкаської області народився Погорілий Віктор Сергійович - підполковник (посмертно), заступник командира механізованого батальйону по роботі з особовим складом, 93 ОМБр.

Загинув 29.08.2014 під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на перехресті доріг з с. Побєда до с. Новокатеринівка поруч зі ставком. Загинув разом з значною частиною бійців 93-ї ОМБр, які досі не ідентифіковані. Був ексгумований пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") 11-го вересня 2014 р. Впізнаний за експертизою ДНК.

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).