1676, 29 вересня - гетьман Правобережної України Петро Дорошенко привселюдно зрікся булави. Перед цим здав 30-тисячній московській армії та лівобережному гетьману Івану Самойловичу свою столицю Чигирин. Місто обороняли дві тисячі сердюків – гетьманських гвардійців.

 Дорошенко хотів оселитися на Чернігівщині, але отримав наказ переїхати до Москви. Три роки був в'ятським воєводою. Останні 14 років прожив у селищі Ярополче за 135 кілометрів від столиці Московії. Там його, вже 58-річного, оженили на столбовій дворянці Агафії Єропкіній. Вона народила гетьману двох синів. Помер 1798-го, мав 71 рік.

1845, 29 вересня – на Херсонщині народився Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), драматург, актор, режисер, один із засновників українського професійного театру – театру корифеїв.

1866, 29 вересня –у м. Холм (нині територія Польщі) народився  Михайло Грушевський, вчений, громадський, політичний, державний діяч, Голова Української центральної ради.

Головною працею життя Михайла Грушевського є багатотомна “Історія України-Руси”. Він вважав написання такої фундаментальної праці справою честі свого покоління і трудився над нею упродовж більшої частини свого життя.

Цікаві факти про Михайла Грушевського

1. Дотепер ніхто не знає справжньої адреси проживання родини Грушевських у Холмі, де народився Михайло Сергійович. Житловий особняк, на якому красується бронзова дошка з написом українською та польською мовами: “У цьому домі 17. ІХ. 1866 року народився найвизначніший український історик і перший Президент Української Республіки Михайло Грушевський” виявляється, було обрано наздогад, оскільки жодних даних, свідчень чи спогадів щодо адреси немає.

2. Діду Михайла Грушевського по материнській лінії (Захарій Оппоков) за життя було подаровано дворянство, нагороджено двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира.

3. Батько Михайла Грушевського – Сергій Федорович – був знаний як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл, книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути чималий капітал і жити безбідно ще багато років.

4.  Початкову освіту здобув удома, а до Тифліської гімназі був зарахований одразу до третього класу. Навчання давалось легко, тому мав час працювати бібліотекарем і “плавати у книжковому морі і впиватися ним…”.

5. Перше кохання – оперна співачка Олена Марковська. Зачаровувався її співом, запрошував на традиційні щорічні концерти у гімназію, декламував їй свої вірші. Олена відповідала взаємністю. Але кохання не мало продовження. На початку 1886 року гастролі оперної трупи у Тифлісі скінчилися, і співачка поїхала. Молоді люди розлучилися.

6. Михайло Грушевський починав творчий шлях саме як письменник. Однак чимало літературних текстів дотепер не друкувалися. Значний їх масив уперше було надруковано у виданні “Михайло Грушевський: Із літературної спадщини” – Нью-Йорк – Київ. – 2000.

7. Основна частина поезії українською і російською мовою Михайла Грушевського збереглася у двох рукописних зошитах. Перший з них датований 1882–1883 роками, містить також драматичні проби. Авторська назва другого “Зібрані кращі вірші Михайла Сергієнка Заволоки. 1883–1884 роки”.

8. У січні 1918 року під час штурму Києва більшовики цілеспрямовано спалили фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9. Операцією командував Михайло Муравйов. Бронепотяг із загонами матросів на чолі з Андрієм Полупановим кілька годин розстрілював запальним снарядами будинок. Ущент згоріли цінні рукописи, бібліотека, унікальні колекції рушників, вишивок, килимів, порцеляни та прикрас. Згодом Муравйов вихвалявся “цим подвигом”: “Я велел артеллерии бить по самым высоким и красивым дворцам и домам Киева, по церквям и попам… Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел как яркий костер…”.

9. 29 квітня 1918 року на Михайла Грушевського в Луцьких казармах Січових стрільців у Києві здійснено замах. Нападник, за однією з версій – російський офіцер, намагався заколоти голову Центральної Ради багнетом. Та промахнувся, поранивши дружину Марію Іванівну. Нападника затримали, а згодом він загинув за загадкових обставин… при спробі втечі.

10. У Головному управлінні держбезпеки НКВД справа Грушевського носила кодову назву “Старец”.

11. За спогадами сучасників, Грушевський мав надзвичайну працездатність. Спав 4 години на добу, увесь свій час присвячував роботі. Творчий доробок складає понад 2000 праць. 10-томну монографію “Історія України – Руси” Михайло Сергійович писав 38 років (з 1895 по 1933 рік).

12. Один із найбільш суперечливих фактів із життя Михайла Грушевського – це дата його смерті. Мова йде про 24 та 25 листопада 1934 року. Відповідно до історії хвороби Михайла Сергійовича 24 листопада датується останній запис: “Сердечная слабость нарастает... В 2 ч[аса] дня смерть при нарастании сердечной слабости”. То звідки ж взялось 25 листопада? 27 листопада 1934 року в українських газетах “Комуніст” та “Вісті ВУЦВК” з’явився некролог Грушевського, де й зазначалась дата смерті – 25 листопада. Очевидно, мав місце технічний хибодрук або плутанина з радянським календарем. Саме на основі цього тексту писались некрологи за кордоном. Це призвело до тиражування неточності, адже нікому не спадало на думку, що в офіційному некролозі може бути хиба такого типу.

1941, 29 вересня – в окупованому нацистами Києві розпочалися масові розстріли єврейського населення. Напередодні комендант міста оголосив про необхідність з’явитися усім євреям міста (з речами та документами) в збірний пункт біля Бабиного Яру для евакуації.

Зранку близько 30 тисяч євреїв прибули на вказане місце. «Дорога смерті», якою їм довелося пройти 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у людей відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру.

Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 р., а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.Після того як рів наповнювався 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. За два дні у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 чоловік.

Протягом 1941-43 років у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена Організації українських націоналістів, 100 матросів Дніпровського загону Пінської воєнної флотилії, знищено 5 циганських таборів. За підрахунками дослідників, протягом трьох років у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік.

Двічі на тиждень нацисти привозили у Бабин Яр у машинах-«душогубках» в’язнів із тюрми СД. Цих людей після вбивства також спалювали у «печах». Всі ці "роботи" в Бабиному яру відбувалися таємно. Територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами яру.

Бабин Яр став братською могилою і символом Голокосту в Україні. Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж "просто зайвими".

Нині 29 вересня є Днем пам'яті жертв Бабиного Яру.