1624, 29 жовтня – у Києві помер Єлисей Плетенецький, засновник друкарні Києво-Печерської Лаври. Із 1615-го тут видавали оригінальну й перекладну літературу староукраїнською, польською, латинською та іншими мовами.

1625, 29 жовтня – неподалік Крилова розпочалась битва між військом Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Станіслава  Конєцпольського та козаками під проводом гетьмана Марка Жмайла. Напередодні з протилежного табору  повернулись козацькі перемовники. Коронний гетьман схиляв їх домовлятись і, отримавши відмову випровадив зі словами: «Якщо не хочете як вірні піддані зажити через замирення милосердя й ласки Його Королівської Милості, маємо в Бога надію, що за ваш непослуг і свавільство незабаром відчуєте силу наших шабель на своїми шиями, й пролиття крові, яке відбудеться, впаде на ваші душі…".

Не погодившись на домовленості, козаки отримали у відповідь потужний удар польської артилерії та надвірних військ. Козаки почали здійснювати зухвалі вилазки під розташування артилерії противника. Це не дало суттєвих наслідків. Попри очікування козаків, поляки більше не робили спроб наступати. Коронний гетьман наказав відступии, під покровом ночі теж зробили й козаки, відійшовши до Курукового озера.

1900, 29 (28) жовтня – у селі Лозуватка на Звенигородщині народився Степан Бен (Бендюженко) – поет доби Розстріляного Відродження. Самотужки опановував науку. Після заснування у Кирилівці – звідки родом був Тарас Шевченко учительської семінарії, навчання продовжував там. Прийшовши до влади більшовики мобілізували його до Червоної армії.

1923-го у Києві Степан Бен познайомився з українськими поетами. Його запросили до Всеукраїнської академії наук декламувати вірші на літературному вечорі. Однак молодий поет соромився виступати перед публікою, відтак його вірші читав Микола Зеров.

Після оприлюднення поезій Степана Бена на сторінках київських часописів, «українські неокласики заговорили про свій блискучий доріст».

Опанував французьку мову, читав та перекладав французьку поезію.

1924-го на вступних іспитах до Київського університету його запитали «Скажіть, як ви відбивали революцію у своїй творчості?» – «Як відчував – так і відбивав», – відповів Бен, і з тим мусив вернутися назад до Лозоватки кінчати університет самотужки під селянською стріхою»,– писав Юрій Лавриненко у книзі «Розстріляне відродження».

1929-го у Харкові вийшла друком перша і єдина збірка віршів Степана Бена «Солодкий світ». Того ж року НКВСівці заарештували його у справі вигаданої «Спілки визволення України». Та звинуватили в агітації проти колективізації. Після трьох років таборів він повернувся до рідного села, потім вчителював.

Вдруге поета заарештували 1937-го, засудивши до розстрілу. Під час обшуку з помешкання Степана Бена НКВСівці вилучили всі його рукописи, які після того ймовірніше були знищені.

Степана Бена розстріляли у Черкасах 1 листопада 1937-го.

1909, 29 жовтня – на Львівщині народився Іван Климів – Легенда (1909-1942), член Проводу ОУН, генерал-політвиховник УПА, Лицар Золотого Хреста Заслуги.

Був членом Пласту (9-й курінь ім. П. Дорошенка) та Української військової організації. Вищу освіту здобував на юридичному факультеті Львівського університету. Ставши членом Організації Українських Націоналістів, Іван Климів був одним з організаторів націоналістичного руху та керівником екзекутиви ОУН на Сокальщині.

Використовував псевдоніми: 555, Арідник, Гармаш, Гриць, Дем’ян, Дмитрів, Євген, Заозерний, Куліба, Легенда, Мармаш, Приморка, Семен.

За політичні переконання І.Климіва неодноразово заарештовувала польська поліція, він відбував ув’язнення у польському концтаборі Береза Картузька.

Іван Климів – один із співорганізаторів мережі осередків ОУН на Волині, за що у 1937-му був засуджений на 10 років в’язниці, звідки визволився 1939-го. Повернувся в с. Сільце, але через загрозу арешту НКВС таємно виїхав до Кракова (Польща).

Там пройшов вишкіл у старшинській школі ім. Є. Коновальця, підтримав Революційний провід ОУН C. Бандери. Із травня 1940 р. Климів був провідником крайового проводу ОУН у Львові, з грудня 1940 року очолив крайовий провід ОУН на Волині.

Після проголошення у Львові 30.6.1941 ОУН (Б) відновлення Української держави, Іван Климів увійшов до складу Українського Державного Правління на чолі з Я.Стецьком, де очолив міністерство політичної координації.

«Легенда був людиною небувалої пам'яти. – згадував про Климіва його товариш Степан Мудрик – Мечник. – Він мав у голові назви всіх районів Волині та Галичини, псевдоніми і правдиві прізвища, починаючи від повітових, закінчуючи обласними, і клички до них.

Він не мав жодних лихих звичок, не вживав жодного алькоголю, не курив і ніколи не говорив про свої особисті пляни, бо просто-напросто їх не мав, а жив тільки для української визвольної справи.

На той час Легенда почав опрацьовувати плян подвійної сітки ОУН. На випадок провалу однієї, автоматично мала вступити в дію друга, і таким чином робота йшла б далі безперебійно.

Першим його псевдонімом (перед «Легенда») було - Гриць Мармаш. Це був псевдонім його брата, члена ОУН, який загинув у польській тюрмі. Іван Климів змінив цей псевдонім на «Легенда», коли він був розконспірований.

...Одна деталь до характеристики Леґенди. Він завжди мав при собі грубий нотатник у чорній обкладинці. Відповідним шифром нотував він у ньому різні справи. У кількох місцях мав пункти, в яких тримав архіви, а також інші важливі речі.»

1-го липня 1941 р. Іван Климів проголосив себе Начальним командантом Української національної революційної армії (УНРА) і займався її розбудовою. За липень-серпень 1941 р. підрозділи УНРА чисельністю 3-4 тисяч вояків були створені  в 15 населених пунктах Західної України. 

Із 1942 р. Іван Климів був керівником організаційного відділу військової референтури Проводу ОУН. Він організатор перших військових формувань ОУН на Волині, які згодом стали основою Української повстанської армії.

4 грудня 1942 року Івана Климіва у Львові заарештувало гестапо. Він був закатований під час допиту.

Головне Командування УПА у 1952-му нагородило його Золотим Хрестом Заслуги та підвищило до ступеня генерала-політвиховника.

1918, 29 жовня – у Києві гетьман Павло Скоропадський видав Грамоту до українського народу. У ній ішлося про становище Української Держави за півроку існування, окреслювався зміст законів, ухвалених урядом.

Для остаточного вироблення аграрного закону оголошувалося про скликання Особливої наради, в якій мали взяти участь представники усіх верств населення. Також йшлося про скликання Сейму.

Гетьман Павло Скоропадський. Фото: incognita.day.kiev.ua

1918, 29 жовтня –  у Ромнах на Полтавщні (нині це територія Сумщини) відбулося відкриття першого в Україні пам’ятника Тарасові Шевченку. 1845-го він приїздив до міста на знаменитий Іллінський ярмарок, який проводився до середини ХІХ ст. щорічно і збирав до 120-ти тис. відвідувачів.

Пам’ятник Шевченку в Ромнах. Фото: uk.wikipedia.org

1982-го на місці бетонного пам’ятника (який почав руйнуватись) встановили бронзову копію, реконструкцію робили скульптори В’ячеслав Клоков та Борис  Довгань і архітектор Флоріан Юр’єв.

Встановили пам’ятника на тому місці, де нібито розташовувався намет Тараса Шевченка на ярмарку.

Споруджений з ініціативи місцевої “Просвіти” за проектом Івана Кавалерідзе. «У першому ескізі,  –  згадував Кавалерідзе, – Шевченко сидів похнюплений, сумний. На перший план виступав мотив гіркої думи; у роменському ж пам’ятнику– в посадці голови, в жесті стиснутої руки, що покоїться на коліні, в усьому силуеті постаті, органічно злитої з п’єдесталом у формі пагорба, я прагнув передати незбориму внутрішню силу поета, його нерозривний зв’язок з рідною землею».  

На свято прийшли містяни, представники громадських організацій, урядова делегація та особистий представник гетьмана осавул Бловатний. Він поклав до монументу вінок від гетьмана Павла Скоропадського й виголосив промову.

1925, 29 жовтня – завершено перевірку роботи станцій Катеринославської залізниці. Виявлено низку злочинів, пов’язаних зі спекуляцією та розтратами. На 24 станціях зафіксовано 450 випадків продажу касирами квитків за спекулятивними цінами. Незаконні нарахування становили від 1 коп. до 5 крб. на кожному квитку. Залежно від розміру зловживань, винних або звільнили з роботи, або віддали під суд. Також за останній квартал затримано 6 тис. “зайців”. Їх було оштрафовано на суму більш як 15 тис. крб.

     Лінкорн «Новоросійськ», Севастополь, 1949. Фото: incognita.day.kiev.ua

1955, 29 жовтня – під час стоянки у Севастопольській бухті затонув радянський лінкор "Новоросійськ". Загинуло 604 особи. Офіційна версія - вибух донної міни, яка лишилася з часів німецької блокади 1944-го. Корабель був закладений 1910-го в Генуї під назвою "Джуліо Цезаре". Девіз судна - "Щоб витримати будь-який удар". Після поразки у Другій світовій війні лінкор перейшов до флоту СРСР. 1956-го його підняли з дна і розібрали на металобрухт.

1961, 29 жовтня – вперше володарем Кубку СРСР з футболу стала команда донецького «Шахтаря». На центральному стадіоні Москви, який зібрав близько 100 тис. уболівальників, українська команда обійшла московське «Торпедо» з рахунком 3:1.

Футбольна команда «Шахтар» - володар Кубку СРСР, 1961. Фото: shakhtar.com

Несподіванкою став гол, забитий гравцем «Шахтаря» Анатолієм Родиним на перших хвилинах гри. Адже у складі «Торпедо» грали зірки збірної СРСР – Валерій Воронін, Слава Метревелі, Валентин Іванов.

Після гри капітан «Шахтаря» отримав кришталевий Кубок та грамоти Ценрального комітету Союзу спортивних товариств. Ті, щоправда, заздалегідь були виписані на гравців «Торпедо».

30 жовтня на донецькому стадіоні «Локомотив» зібралося понад 20 тис. вболівальників, які вітали українську команду. Київські динамівці, які нещодавно стали чемпіонами СРСР, запропонували і свої медалі покласти до Кубка.

1979, 29 жовтня – у с. Леонтовичеве  Новоукраїнського району  Кіровоградської області народився Карнаух Віктор Вікторович - прапорщик, командир групи, 3-го окремого полку спеціального призначення.

Загинув 29.08.2014 року під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Многопілля- с. Червоносільське.

Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.