1913, 3 січня – у селі Ярчівці на Тернопільщині народився Омелян Польовий – поручник УПА (псевдо Остап, Данило Очерет, Довгуш, Якір, Ясь),  Лицар Бронзового Хреста бойової заслуги (від 1945 року).

Закінчив народну школу в рідному селі та вступив до Тернопільської української гімназії. Тоді став членом Пласту, а влітку 1932 року вступив до ОУН. Упродовж кінця 1920-1930-х років кілька разів потрапляв на лаву підсудних за проукраїнські погляди, сутички з польською поліцією, розповсюдження листівок ОУН та створення україномовних шкіл.

У вересні 1939 року він очолював Зборівську повітову екзекутивну ОУН. Після приходу Червоної армії у лютому 1940 року перейшов у німецьку зону окупації. Пройшов навчання у німецькій поліційно-розвідувальній школі в лижному пансіонаті «Стамара» в м. Закопане (нині Польща). Влітку 1940 року очолював канцелярію колишніх політичних в’язнів в Українському комітеті допомоги біженцям і полоненим (згодом - Український Допомоговий Комітет).

У травні 1941 року Польовий перебував у тренувальному таборі в Нойгамері (нині м. Свентошув у Польщі), де проходило формування Північної групи Дружин українських націоналістів (ДУН) – Легіону «Нахтігаль». Після реорганізації Легіону, у 1942 році проходив курси чотових на території Білорусії.

Навесні 1943 року Омелян Польовий долучився до формування на Дрогобиччині (нині – Львівська область) збройних підрозділів Української народної самооборони (УНС). Тут він під псевдо Остап Шухай вишколював перший курінь імені Максима Кривоноса.

Взимку 1943 року він став командиром Тернопільської воєнної округи УПА «Лисоня». Створював відділи УПА та формував військовий штаб. Восени 1944 року вже керував 24 сотнями УПА, загальною чисельністю близько 4 тис. стрільців. У вересні 1944 року Польовий очолив загін УПА, з якими провів кілька значних боїв із підрозділами НКВД. Під час бою на хуторі Альбанівка  Зборівського району 27 вересня, отримав поранення. Після цього склав з себе обов’язки командира над загоном та воєнною округою.

Одужавши, Омеляна Польового під псевдом Якір і Ясь у квітні 1945 р. перевели у крайовий військовий штаб УПА-Захід старшиною для спеціальних доручень та військовим інспектором, де він очолював зв’язкові лінії. Головний військовий штаб УПА присвоїв йому ступінь поручника та відзначив Бронзовим Хрестом бойової заслуги.

1 квітня 1946 року у Львові Омелян Польовий потрапив у полон та засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінили до 25 років радянських концтаборів. У 1971 році  Польовий звільнився із ув’язнення, поселився у Тернополі. Із 13 жовтня 1995 р. він став почесним членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН і УПА.

Помер Омелян Польовий 12 червня 1999 року в Тернополі, похований на Микулинецькому кладовищі.

Підготовлено за матеріалами: Волянюк С. Омелян Польовий - "Остап" (2013 р.)

1943, 3 січня у с.Лужки на Івано-Франківщині народився Ярослав Лесів – член Української Гельсінської групи, дисидент.

Ярослав Лесів (1943-1991). Фото: www.galka.if.ua

Батько і брат Ярослава Лесіва були засуджені за участь в ОУН і УПА. Після закінчення  Івано-Франківсько технікуму фізичної культури у 1965 році працював учителем на Кіровоградщині. Через два роки за участь в нелегальній політичній організації «Український національний фронт», яка мала на меті домагатися незалежності України, його арештували і ув’язнили на 6 років у радянські концтабори. За це, разом з Ярославом Лесівим засудили його друзів Зеновія Красівського, Дмитра Квецька, Михайла Дяка.

Після звільнення у 1973 році Ярослав Лесів працював столяром на лісокомбінаті у Болехові (Івано-Франківщина). Тут одружився, за рік  народився син Тарас.

За членство в Українській Гельсінській групі в 1979 році Ярослава Лесіва знову засудили на 2 роки. Відбував покарання у таборі загального режиму у м. Сарни на Рівненщині.

У травні 1981 року, ще в ув’язненні, йому пред’явили нові звинувачення і поновили слідство. Протягом півроку Лесів  тримав голодівку з політичними вимогами. 15 листопада 1981 року, у день закінчення 2-річного терміну, в таборі відбувся суд. Лесівотримав ще 5 років таборів суворого режиму. Відбував покарання в Краснодоні на Луганщині.

Після звільнення став одним з ініціаторів відродження Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). 1988 року розпочав навчатися у підпільній семінарії Владики Василика. 17 липня 1988 року у с. Зарваниця на Тернопільщині відбулася літургія, в якій взяли участь близько 15 тисяч вірних УГКЦ. За організацію цієї літургії Ярослава Лесіва радянська влада оштрафувала на 50 рублів.

У 1989 році він прийняв сан священика УГКЦ. У самвидаві вийшла книжка проповідей Ярослава Лесіва. 2 серпня 1989 року, з групою віруючих їздив у Москви, щоб продовжити естафетну голодівку з вимогою легалізувати УГКЦ.

Молебен у Москві на Арбаті за легалізацію УГКЦ. Фото: zbruc.eu

Після поверненнюя додому в Болехів Ярослава Лесіва заарештували КДБісти. На захист священика виступили прихожани церкви, і наступного дня його звільнили. Отець Ярослав провів десятки недозволених молебнів УГКЦ. Він також брав участь у перепохованні в Києві 19 листопада 1989 року  Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина.

9 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів автівкою повертався з Києва, де він зустрічався з Леонідом Кравчуком. У селі Павлівка на Івано-Франківщині, за нез’ясованих обставин, він загинув у ДТП. Болехівська, Івано-Франківська прокуратура справу швидко закрили. Але син Тарас не вірить у випадковість трагедії: «До загибелі батька хотіли викинути з потяга, була гонитва ще раніше на машинах, коли його автомобіль затискали з обох боків. Це був не перший замах на життя батька. Я гадаю, що спецслужби КДБ це і спланували. Спершу слідство проводили одні слідчі, потім інші, є багато нез’ясованих обставин».

Отець Ярослав Лесів похований на церковному подвір’ї біля храму Святої Параскевії у Болехові.

Указом Президента України № 937/2006 від 8.11. 2006 як член УГГ нагороджений у орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).