Бій із підрозділами НКВС розпочинається близько третьої години по обіді й триває до пізнього вечора.

"Війська НКВС ввесь час атакували нас. З перших стрілів стає ранений ком. Ярий, а дальше важко поранений ком. Лисогір добиває себе гранатою. Червоні підкидають все нові і нові сили, не зважаючи на свої жертви стараються нас взяти. Їм це не вдається. Після нерівного бою під охороною ночі відступаємо. Наші жертви в цей день великі: 9 стрільців не вертають з села, попадають до НКВС, 20 гине в бою, а 10 стрільців зіставляється раненими".

До початку квітня в наступних боях загинули майже всі повстанці з'єднання.

Після бою біля с. Мигалки тодішній голова села, що повернувся покаліченим із фронту, наказав молодим дівчатам — 20-річній Ганні Герасименко та її молодшій сестрі Зінаїді (прізвище у шлюбі – Ткачук) і чоловіку похилого віку копати велику, широку яму. «Це бандери», — пояснював голова. Біля крайніх хат лежали вбиті три молоді хлопці, одного з яких Ганна впізнала: він заходив до них напередодні з іншими повстанцями, які «не робили шкоди, а тільки просили поїсти». Мати Ганни поставила йому під поранену руку півхлібини.

На околиці села Мигалки (3 км від залізничної станції Тетерів, 80 км від Києва, 1944 року належало до Радомишльського р-ну Житомирської обл.) є могила з хрестом, який встановив у 2005 році місцевий житель. Неподалік пам’ятник з табличкою "Вічна пам’ять воїнам Української Повстанської Армії, які в нерівному бою за волю України загинули тут 30 березня 1944 року".

Більше у матеріалі Андрія Мацьківа на "Історичний правді"