1918, 30 березня – у с. Верблюжка на Кіровоградщині народився Олесь Жолдак – український письменник, перекладач, сценарист, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні.

Після закінчення початкової школи продовжив навчання у Запорізькому педагогічному технікумі. Учасник Другої світової  війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами Червоної Зірки.

«Пам’ятаю його високим, дещо сухорлявим… завжди рвійно-підтягненим, по-парубоцькому струнким. – згадував військовий побратим Віктор Савченко. – При зустрічах, вітаючись, він незмінно припіднімав капелюха і приязно посміхався. Тепла і щиро-дружня посмішка була як наче б його візитівкою, сутністю була його доброї душі.

І гумор його такий же як і він, усміхнено-дотепний, приязний. Відзначався скромністю, завжди тримаючись наче в тіні. Ніколи не вип’ячував себе і своїх заслуг, а вони у нього були. І – значні та – заслужені. Він — перший із гвардійських офіцерів командував "катюшами", як прозвали гвардійські реактивні міномети, встановлені на автомашинах — і тут трудилися наші гумористи й сатирики!»

Із  1940 року працював у редакціях періодичних видань «Червоне Запоріжжя», «Радянська Україна», «Літературна Україна», у видавництві «Держлітвидав», був завідувачем відділу фейлетонів у журналі «Перець».

В якості поета почав творчий шлях у 1937 році. Та коли після ліричних віршів Жолдак почав друкувати під псевдонімом Аполлон Вершок літературні пародії, їх помітив Остап Вишня. Він підтримав початківця, порадив відмовитися від псевдоніма й активніше працювати в жанрі гумору та сатири. Відтоді на сторінках газет і журналів усе частіше з‘являються усмішки, віршовані гуморески, фейлетони, а також літературні пародії Олеся Жолдака. Популярними стали його книги «Відколювання номерів» (1960), «Вибрики Пегаса» (1968), «Маститі мастаки» (1983), «Щоб не журився колос» (1995) та ін.

Вірші Олеся Жолдака перекладалися російською та білоруською мовами. Також він займався  художнім перекладом  з російської, білоруської, сербської, хорватської, польської мов. Олесь Жолдак став Лауреатом літературної премії НСПУ ім. Остапа Вишні та отримав Грамоту Президії Верховної Ради УРСР.

Через важкі недуги, пов’язані з пораненнями в часи війни, покінчив зі своїм життям – утопився у Дніпрі 8 червня 2000 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

1918, 30 березня – до міста Немирова, що на Поділлі прибув ескадрон польських легіонерів.

Того ж дня він виїхав до села Стрільчинці Лучанської волості та розмістившись у будинку місцевої поміщиці Хоткевич. Легіонери заявили, що не дозволять селянам засівати землю. 31 березня селяни та 30 козаків з Немирова обеззброїли їх та вигнали за межі села.

Після повернення козаків до Немирова, вранці 1 квітня ескадрон знову рушив на Стрільчинці. Жителі сусіднього села Ведмеже перегородили йому шлях. Тоді легіонери оточили село і почали його розстілювати, примусивши селян підпалювати свої хати. Село згоріло, загинуло багато людей і дітей. Мешканці кількох сіл об’єдналися аби помстиися кривдникам. Розпочався жорстокий бій, в результаті якого близько 300 польських легіонерів здалися.

1973, 30 березня – у Канаді помер Дмитро Донцов, публіцист, літературний критик, ідеолог українського інтегрального націоналізму.

1919, 30 березня – у місті Станіславові відбулося спільне засідання Галицького уряду з представниками Директорії та уряду УНР, на якому прийняли рішення на Паризькій мирній конференції  представляти Україну спільною делегацією від УНР та ЗОУНР.

1920, 30 березня – українське посольство у Ватикані підписало Меморіал на ім’я Папи Бенедикта XV. У документі висвітлювались події національно-визвольної боротьби українців в останні роки та наводились приклади репресій проти українців з боку польської влади. Були сподівання домогтись підтримки Ватикану у справі захисту українських інтересів на міжнародній арені.

1933, 30 березня – у газеті “Комуніст” з’явилася інформація про те, що у Харкові та приміській смузі видано 257 тис. паспортів робітникам і 104 тис. службовцям, а Головне управління міліції використало запровадження паспортної системи для очищення столиці, заводів та установ “від класово-ворожих елементів”. Передбачалося завершити видачу паспортів в Україні до 1 жовтня.

1944, 30 березня – в Бородянському районі на Київщині прийняв останній бій відділ УПА “Базар”.

З’єднання "Базар" було призначене для політичної і військової роботи в північно-східних теренах Житомирської і північно-західних теренах (по Дніпро) Київської областей.

Загін "Н.37" з’єднання "Базар" "під командою Ворона відповідно підготовився під оглядом господарчим, діставши наказ від командування групи, вирушає на східні області України. 2.3.44 р. переходить старий польсько-совітський кордон в напрямку с.Кам’янка, р-ну Олевськ."

Загін складався з людей, підвод і верхових коней. Заступник командира штабу з’єднання "по війську" "Лисогір" (Петренко Василь) час від часу діяв самостійно з частиною повстанців.

27 березня в с.В’язанка Бородянського р-ну при заготівлі харчів повстанці зустрічаються з другим загоном, яким командував "Ворон" і об’єднуються, щоб перечекати негоду.

Вночі відділ відходить на північ з наміром перейти через залізницю Коростень-Київ в районі станції Спартак в іванківські ліси, але це не вдається, бо повстанців обстрілює бронепоїзд, на додачу ще й сніг, який випав до одного метра, паралізовує рухи відділу.

Під залізницею відділ перебуває ще один день і вночі знову неуспішна спроба перебратись через залізницю — їх постійно обстрілюють з кулеметів бронепоїзда. Є загиблі від перевтоми та голоду.

30 березня 1944 року зранку повстанці підходять до с.Мигалки, в якому "повно червоних". Зав’язується перестрілка, деякі повстанці, які пішли за харчами і зайшли в глиб села, потрапляють в руки НКВС.

Тут наступає НКВС і починається бій, який тривав від 3-ї год. обіду до пізнього вечора.

Більше про подію читайте тут: www.istpravda.com.ua/articles/2014/04/4/142227.

На околиці села Мигалки Бородянського р-ну (3 км від залізничної станції Тетерів, 80 км від Києва, в 1944 році відносилось до Радомишльського р-ну Житомирської обл.) є могила з хрестом, який встановив у 2005 році місцевий житель. Неподалік пам’ятник з табличкою "Вічна пам’ять воїнам Української Повстанської Армії, які в нерівному бою за волю України загинули тут 30 березня 1944 року". Фото: istpravda.com.ua

1981, 30 березня – в Андрушівці Житомирської області народився Олексій Заєць, майор військової служби, заступник начальника штабу, командир роти 2-го механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади.

Олексій Заєць загинув 24 серпня 2014 року біля м. Лутугине (Луганська область) під час виконання бойового завдання у результаті обстрілу з БМ-21 "Град".

У листопаді 2014 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Підготували Леся Бондарук та Наталя Слобожаніна.