1887, 30 травня – народився скульптор, живописець, графік, основоположник кубізму в скульптурі Олександр Архипенко. Перший українець, що брав участь у Венеційському бієнале.

Олександр Архипенко був громадянином світу: його вважають своїм у всіх країнах, де він жив і творив. Водночас митець не забував про українське коріння.

1922-го на виставці радянського мистецтва в Берліні він представив свої роботи разом із земляками з України. 1933-го на міжнародній виставці «Сторіччя прогресу» в Чикаго його твори експонувалися в українському павільйоні. Того ж року став членом Львівської асоціації незалежних майстрів України. А коли в 1934-му збирали кошти на допомогу його голодуючим землякам, Олександр Архипенко віддав на благодійний аукціон бронзову скульптуру «Минуле». Не забував також українську мову, спілкуючись нею, як випадала нагода. Іноді підписувався: «Олександр Архипенко, українець».

Народився в Києві. У дитинстві багато часу проводив у Київському університеті, де викладав його батько.

Навчався в Київському художньому училищі, звідки його виключили в 1905-му за участь у студентських страйках.

Продовжив навчання в студії відомого пейзажиста Сергія Світославського, в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, у приватних студіях Москви й Парижа.

До 1921-го  Олександр Архипенко жив у Франції, в 1921-1923-му – в Берліні, потім переїхав до США. Відкрив школу пластики в Нью-Йорку, яку очолював до 1964-го, викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв й в університеті в Канзас-Сіті.

Олександр Архипенко (1887 – 1964). Фото: cossackland.org.ua

«Відтворення ні до чого не призводить. Єдиний спосіб уподібнитися природі – це винаходити", - вважав Архипенко. Він створив новий різновид рельєфної різьби, так зване скульптомалярство, відкрив й обґрунтував принципи рухомого малярства. Його творчість вплинула на розвиток модерністського мистецтва у Європі й США.

Ідею створення “механічної картинки”, на якій малюнок би оживав і рухався, Олександр Архипенко плекав від 1922 року. В результаті численних експериментів йому вдалося втілити свій задум. 22 липня 1925 року митець подав заявку на видачу патенту на винахід “метод оформлення змінних зображень”, який отримав 1927-го.

Другий патент Архипенко отримав на апарат для демонстрації новітнього виду образотворчого мистецтва, відомий як “архипентура”. «Це машина, що рухає замальований предмет аналогічно до уповільненої зйомки в кіно... Це нова форма мистецтва, що використовує час і простір», – зазначав він, представляючи винахід. Пристрій складався з великого ящика з умонтованою рухомою рамою, до якої кріпилася понад сотня вузьких смуг з металу й оргскла з нанесеними на них фрагментами живопису. За допомогою електромотору смуги рухалися й робили рухомим зображення.

Отримавши патент, Олександр Архипенко 1928 року оприлюднив свій винахід на виставці в Нью-Йорку. Демонстрація «архипентури» спричинила фурор. Сьогодні модернізований винахід Архипенка використовують у всьому світі для рекламних щитів зі змінним зображенням.

Помер Олександр Архипенко 1964 року в Нью-Йорку, у своїй майстерні. За  заповітом понад 100 робіт було передано до музею в Саарбрюккені (Німеччина). Українці змогли побачити їх на виставці у Києві лише 2004-го.

1876, 30 травня – російський імператор Олександр ІІ у німецькому містечку Емс підписав таємне розпорядження про повну заборону українського письменства.

Указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863-го. Він мав на меті витіснення української мови з культурної сфери.

Указ забороняв друкувати книги українською мовою, викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти з українськими піснями чи театральними виставами, ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою без особливо дозволу.

Автор документа – Михайло Юзефович, помічник куратора Київського учбового округу. Він підготував меморандум на ім’я імператора, де звинуватив діячів українського руху в тому, що вони прагнуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».

Михайло Юзефович. Фото: diasporiana.org.ua

Юзефович ініціював закриття газети «Киевский телеграф» та Південно-західного відділу Російського географічного товариства. Іншими наслідками Емського указу (сучасники називали його «законом Юзефовича») стали ліквідація Громад, звільнення професорів-українців із Київського університету.

Емський указ так і не був скасований. Припинив свою чинність після маніфесту царя Миколи ІІ у жовтні 1905-го, яким, зокрема, запроваджувалася свобода слова.

1923, 30 травня – у Празі засновано Українське історико-філологічне товариство.

Обкладинка першого тому «Праць Українського історико-філологічного товариства в Празі», 1926 рік. Фото: diasporiana.org.ua

Ініціювала його створення група професорів Українського вільного університету в Празі. Зокрема, Дмитро Антонович, Олександр Андрієвський, Василь Біднов, Дмитро Дорошенко, Олександр Колеса, Вадим Щербаківський. Головою обрали Дмитра Антоновича.

До товариства входило 65 членів. Вони видали 5 томів «Праць».

Припинило діяльність після радянської окупації Праги.

Підготували Леся Бондарук та Сергій Горобець.