1880, 30 жовтня – у м. Ямпіль на Чернігівщині народився Павло Федоренко – історик, краєзнавець, архівіст.

У 1909 – 1915 роках навчався в Київському університеті св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Ще у студентські роки розпочав дослідження з історії Лівобережної України другої половини ХVII-XVIII ст., брав участь у роботі історико-етнографічного гуртка.

1916-го Павло Федоренко переїжджає до Чернігова, де займається викладацькою та науковою діяльністю. Наступного року стає одним із ініціаторів створення Чернігівського народного університету, що діяв до 1921-го та мав велике значення для культурно-освітнього розвитку Чернігівщини.

Міжвоєнний період – час його найбільш плідної наукової роботи. Він стає одним із провідних дослідників соціально-економічної історії Лівобережної України XVII – XVIII ст. Чимало праць присвячує історії Чернігівщини. Був головним упорядником «Опису Новгород-Сіверського намісництва 1781 р.», який на початку 1930-х видала Академія наук України.

Та стрімкий розвиток наукової кар’єри зупинила радянська репресивна машина. Як і багато тогочасних українських науковців та культурно-освітніх діячів, Павла Федоренка звинуватили у «контрреволюційній діяльності». Двічі, 1930-го та 1934-го, заарештовували. Обидва рази звільнений через брак доказів. Втретє заарештований 1938-го і засуджений до 5 років заслання. Відбував його у м. Казалинськ у Казахстані. Після Другої світової війни Павло Федоренко повертається на Батьківщину, продовжує наукову роботу.

Після ХХ з’їзду КПРС 1956-го, в Радянському Союзі намітились тенденції до лібералізації в суспільному житті. І Павло Федоренко вирішив відстояти своє чесне ім’я. 10 вересня 1957-го направив заяву до головного військового прокурора СРСР й оскаржив винесений йому 1938-го вирок. Після ретельного вивчення усіх обставин президія Чернігівського обласного суду 16 травня 1959-го переглянула справу Павла Федоренка й повністю його реабілітувала.

Помер Павло Федоренко 5 лютого 1962-го в Києві.

1882, 30 жовтня – у с. Романівка на Тернопільщині народився Михайло Бойчук – митець-монументаліст, графік.

Завдяки матеріальній допомозі від Наукового товариства імені Шевченка у Львові та митрополита Андрея Шептицького, навчався за кордоном у кращих європейських академіях мистецтва.

У 1908 – 1911 роках Михайло Бойчук удосконалює майстерність у Парижі. Заглиблюється у вивчення староукраїнського та українського народного мистецтва. Прагне почати творити новітнє українське мистецтво, спираючись на спадщину Київської Русі.

Журналіст Микола Александрович, який зустрівся з Бойчуком у французькій столиці, пізніше напише в газеті «Діло»: «Найважливішим завданням, найвищим ідеалом нашого майстра стало осягнення всієї глибини давньоруської художньої творчості, тісно пов’язаної з культурою Візантії. На думку Бойчука: треба дійти до тієї висоти і від неї перекинути міст до сучасного нашого відродження, почати відродження українського мистецтва від коріння».

Михайло Бойчук. Пророк Ілля. Для «Дяківської бурси» у Львові. Орієнтовно 1911 або 1912 рік.  Дерево. Темпера. Джерело: youthtyl.blogspot.com

1917-го Михайло Бойчук оселяється у Києві. Цього ж року стає одним із засновників Української академії мистецтв. Протягом 1920-х об’єднав однодумців у школу «бойчукістів» − митців-монументалістів. Своїх послідовників Михайло Бойчук переконував: «Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє». Бойчукісти прагнули до національної своєрідності українського мистецтва, що часто суперечило радянським естетичним принципам.

Михайло Бойчук. Картина «Молочниця». Джерело: uk.wikipedia.org

26 листопада 1936-го Михайла Бойчука звинуватили у «шпигунстві» та «контрреволюційній діяльності» й заарештували. 13 липня наступного року його розстріляли. Трагічна доля спіткала більшість його учнів та послідовників. Майже всі монументальні твори бойчукістів були знищені.

Михайло Бойчук. Картина «Дівчина». Джерело: bojchukisty.livejournal

1947, 30 жовтня - у німецькому місті Авсбурґ помер український поет-неокласик Юрій Клен (Освальд Буртгардт).

Походив із родини німецьких колоністів, що оселилася на Поділлі. Написав поему "Прокляті роки", поетичну збірку "Каравели", епопею "Попіл імперій". У цих творах писав про нищення української культури в добу сталінізму.

Йому належать переклади сонетів Миколи Зерова німецькою мовою. 

1924, 30 жовня – у Катеринославській губернії завершилася кампанія боротьби із самогоноварінням. Викрито 8 тис. 500 підпільних самогонних клубів та притягнуто до відповідальності 13 тис. самогонників.

1947, 30 жовтня  -  Волинський обком КП(б)У направив секретарю ЦК КП(б)У Лазарю Кагановичу повідомлення щодо підсумків виселення сімей оунівців з території Волинської області. Відмічено, що Міністерством державної безпеки був затверджений план щодо виселення 2,5 тис. сімей, проте після наполегливих клопотань обкому його було збільшено до 2,7 тис. сімей. Під час операції виселили 2716 сімей, з них сімей засуджених оунівців – 1841, убитих оунівців – 544 і оунівців-нелегалів – 331. Загальна кількість виселених людей склала 8938 осіб (чоловіків – 1927, жінок – 4221, дітей – 2790).