1801, 4 листопада – у селі Іллінці (нині Віннччина) народився Северин Гощинський, представник «української школи» в польській літературі. Походив з родини збіднілого шляхтича, який  працював у магната Сангушка. Северин Гощинський змалку був жвавим, запальним та непокірливим.

Якось хлопця побачив Сангушко і назвав «малим гайдамакою».

1820-го Гощинський приїхав до Варшави і вступив до Об’єднання вільних поляків. Відсутність коштів, арешт організаторів Об’єднання та вроджений авантюризм спонукали юнака відправитись до Греції. Він вирішив допомогти грекам позбутися впливу Османської імперії та вибороти незалежність. Коштів на дорогу не було. Тому вирушив пішки, плануючи дійти до Одеси, а звідти морем –  до Греції. Прибувши до Умані – змінив плани і залишився.

Гощинський хотів видавати літературний щорічник, у першому номері якого оприлюднити свою поему «Канівський замок». В ній, з народної позиції описав гайдамацький рух та Коліївщину. Ідею щорічника реалізувати не вдалося. 1928-го варшавські знайомі допомогли Гощинському надрукувати «Канівський замок» окремою книгою.

Учасник польського повстання 1930-1931. Ховаючись від переслідувань жив у Франції. Видав декілька збірок віршів та спогади. 1872-го оселився у Львові, де й помер 25 лютого 1876-го.

1861, 4 листопада – Львів вітав перший пасажирський потяг «Ярослав», який прибув з Відня. О 14-30 на львівському вокзалі  його зустрічали музики та містяни. На всiх станцiях поїзд вiтали сотнi селян.

Це був першй залізничний рейс на території України. Відтоді почалось регулярне пасажирське сполучення між Віднем та Львовом. 1859-го започатковано прокладання колії з Перемишля до Львова протяжністю понад 90 км. У Львовi в жовтнi 1861-го завершили будівництво вокзалу, який мусив бути відправним центром для чотирьох напрямкiв: зi Львова до Кракова, Чернiвцiв, Бродiв та Пiдволочиська.

1887, 4 листопада - у с. Великі Бережці на Тернопільщині народився  Олександр Неприцький-Грановський, поет, публіцист, зоолог, ентомолог, художник.

Олександр Неприцький-Грановський (1887 – 1976). Фото:  uahistory.com.

10 фактів життя Олександра Неприцького-Грановського.

1.  Деякий час навчався малюванню у художника Тимофія Сафонова.

Навчаючись  у школі почав писати вірші й друкувався у часописах «Рідний край», «Молода Україна», «Рада», «Українська хата». У двадцять три роки в Києві вийшла його перша поетична збірка «Пелюстки надії» (1910 рік), а за рік — збірка «Намистечко сліз». У 1907 р. приїхав до Києва на навчання за рекомендацією Лесі Українки, потрапив у високохудожнє оточення тогочасної культурної української еліти (входив до українського клубу «Родина», очолюваного Миколою Лисенком, активно працював у Археографічній комісії, очолюваній Оленою Пчілкою). Спілкувався з Михайлом Грушевським, Євгеном Чикаленком, Борисом Грінченком, Олександром Олесем.

2.  1913-го поїхав до США допомогти землякам, яких недоля, постійні нестатки й убогість життя закинули за океан. Познайомився з діячами «Американської Просвіти», підготував до друку кілька українських просвітянських книжок. Початок Першої світової війни у 1914 році змінив плани Неприцького – він не хотів воювати за інтереси Російської імперії. У 1918 р. став громадянином США.

3. Він перший український професор в Америці, здобув славу авторитетного вченого-біолога, ентомолога, праці якого згодом були визнані провідними вченими галузі. У США О.Неприцький-Грановський навчався у Вищому агрономічному коледжі в штаті Колорадо, м. Форт Коллінс, у Сорбонському університеті. Дійшов до оригінального висновку: «Скільки існує людство, стільки часу йде боротьба між людиною й комахою». Автор близько 300 наукових праць.

Одним із перших у світі почав вивчати способи перенесення комахами бактеріальних, грибних та вірусних хвороб рослинам. До молодого вченого зверталися керівники штату Вісконсин за порадою — як урятувати посіви фермерів від шкідників, зокрема коників. O. Неприцький знав, що на полях повно тирси, й порадив перемішати її із отрутою. Цей спосіб виявився діючим. Його дослідження застосовували у багатьох місцевостях Америки, a самого Олександра в наукових кругах навіть прозвали Алексом Грассхопперовским (Олександром Коником-Грановським). Вчений також запропонував використовувати літаки для обприскування лісів, паркових та садових насаджень. Першим у США запровадив захист городини за допомогою порошку – дусту.

4. Протягом 10 років ентомолог досліджував літ комах у вечірній час. Для цього він сконструював низку автоматичних електро-освітлювальних пасток. Окремі пристрої були зроблені так, що відловлювали комах щогодини від заходу до сходу сонця. Ці методи боротьби з шкідливими комахами використовували ентомологи США та інших країн. О. Неприцький заснував поблизу озера Ітака в США першу біологічну станцію.

5. Олександр Неприцький-Грановський став у США основоположником Українського Конгресового Комітету Америки, членом Організації державного відродження України. У ранзі офіційного делегата від української громади у США брав участь в міжнародній конференції у Сан-Франциско, яка утворила Організацію Об'єднаних Націй та прийняла її основні документи (1945 рік). Співрацював з ЮНЕСКО.

6. Він був членом комітету по створенню пам'ятника Т. Г. Шевченку у столиці США Вашінгтоні. О.Неприцький – організатор архівів української еміграції у США, він заснував українську колекцію на 10 тисяч томів у бібліотеці Мінесотського університету.

7. Засновник і учасник Першого і Другого Світового Конгресу Вільних Українців. Отримав Шевченківську премію свободи, найвищу нагороду, яка присуджується Українським конгресовим комітетом Америки (УККА) особам, які продемонстрували чудове розуміння та надавали суттєву допомогу українській громаді та українському народові. «Я був членом і віце-президентом Визвольного Комітету Поневолених Націй від совєтської домінації. Цей комітет заснований з українців, литовців, естонців, латишів, мадьярів та інших націй», – згадував О.Неприцький-Грановський.

8. Брав участь в американському громадському житті, активно працював у Республіканській партії під час кількох президентських загальнонаціональних виборчих компаній. Був удостоєний високої честі у Білому домі знаходитись серед учасників церемонії урочистого проголошення новим президентом США Дуайта Ейзенхауера, був нагороджений бронзовою медаллю Головного виборчого комітету президента Річарда Ніксона.

9. У 1949 році О.Неприцький-Грановський дістав дозвіл американської адміністрації приїхати в Німеччину в табори для переміщених осіб, що були в зоні окупації США. Він допоміг багатьом українцям, які опинилися там після Другої світової війни, переїхати в Америку, щоб уникнути повернення в Радянський союз і вислання у ГУЛАГ.

10. Зібрав колекцію українських писанок – 3 тисячі екземплярів. Він автор 7 томів поезій, видав публіцистичні і політичні праці «Проблема незалежної України» (1940), «Вільна Україна необхідна для постійного миру» (1945), «На шляху до державності» (1965). Писав також оповідання, дорожні нотатки про  урочища Козацькі Могили, Берестечко, Львів, Броди, статті-огляди художніх виставок.

1895, 4 листопада – у селі Волиця на Львівщині народився Василь Кучабський, історик, публіцист, автор перших українських підручників з військової справи, член НТШ.

Освіту отримав у Академічній гімназії Львова. Згодом навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Підлітком захопився військовим вишколом і вступив до «Пласту». На початку Першої світової війни увійшов до Легіону Українськиї Січових Стрільців, згодом йому доручили командування сотнею УСС. У вересні 1916-го його сотня відзначилася у боях за Лисоню.

Кучабський друкувався у часописі "Шлях” та у стрілецькому сатиричному часописі «Самохотник».

1916-го потрапив у полон до росіян і до 1918-го перебував у таборі для військовополонених у Волгограді. Він втік з табору і перебрався до Києва.  Тут, у складі Куреня Січових Стрільців брав участь у боях проти більшовиків.

Разом з Дмитром Донцовим працював у журналі «Заграва».

На еміграції жив у Чехословаччині, Німеччині, Польщі. Зблизився з представниками гетьманського руху. Займався найковою діяльністю та публіцистикою. Автор праць: «Україна і Польща», «Січові Стрільці. Воєнно-історичний нарис», «Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.», «Польська дипломатія і східно-галицьке питання на Паризькій мирній конференції в 1919 р.», «Симон Петлюра в світлі історії». З середини 1944-го обриваються відомості про Василя Кучабського. Припускали, що його знищили НКВСівці. Нині нащадки Василя Кучабського повідомили, що він з родиною наприкінці Другої світової війни перебрався до Бланкенбургу (Німецька демократична республіка), де помер 28 червня 1971-го.

Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.