1877, 4 лютого – в селі Москалівка на Сумщині народився Микола Макаренко, археолог і мистецтвознавець. Протестував проти знищення архітектурних пам’яток, завдяки його принциповій позиції вдалося зберегти від руйнування Софійський собор у Києві. Заарештований в 1934-му за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого. Жертва сталінських репресій. У 2017-му виповнюється 140 років із його дня народження.

Навчався в Петербурзькій школі технічного малювання барона Олександра Штиглиця та Петербурзькому археологічному інституті. Займався дослідницькою роботою в Ермітажі. Проводив розкопки на території Росії, Полтавської, Катеринославської, Харківської губерній.

На початку 1919-го повернувся в Україну. Досліджував археологічні пам’ятки в Києві, Чернігові, Сумах, Маріуполі. Саме розкопки могильника епохи неоліту на території будівництва заводу «Азовсталь» у 1930-1931 роках принесли вченому світове визнання.

Займався реставрацією давніх храмів. Очолював Музей мистецтв ВУАН (1920-1925). Професор Одеського художнього інституту (1930-1931).

«Золота людина, але якась дитяча, наївна прямота не доведе його до добра», – характеризував вченого колега, професор Максим Гронець.

Микола Макаренко протестував проти знищення архітектурних пам’яток, завдяки його принциповій позиції вдалося зберегти від руйнування Софійський собор у Києві. Заарештований в 1934-му за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору (навіть написав листа Сталіну на захист святині і ходив на прийом до Павла Постишева), офіційно звинувачений в належності до «контрреволюційної організації», засланий до Казані. Повторно заарештований в 1936-му. Засуджений на 3 роки, відбував покарання у Томській виправно-трудовій колонії. Там же заарештований втретє 15 грудня 1937-го.

Розстріляний за постановою «трійки» у Новоросійську (Росія) 4 січня 1938-го (за іншими даними – в Томську). Місце поховання залишається невідомим.

1880, 4 лютого – на Сумщині народився Климент Квітка, правник за фахом, етнограф, музикознавець, дослідник Поліського фольклору, який зібрав і зберіг  шість тисяч народних пісень. Понад 200 з них композитори використали для своїх творів. Микола Леонтович створив найвідоміші хорові композиції на основі зібраних Климентом Квіткою пісень. Він є автором понад сотні наукових праць з етнографії та музикознавства. 1929-го Всеукраїнська академія наук запропонувала його кандидатуру на дійсного академіка. Але для нащадків Квітка так і  залишився у тіні своєї відомої дружини Лесі Українки.

Його батько рано пішов з життя, мати з усіх сил намагалася утримувати дітей. Але змушена була віддати п’ятирічного сина на виховання до поміщків Карпових у Київ. Тут він отримав грунтовну музичну освіту в Київському музичному училищі та фах юриста у Київському університеті святого Володимира.

На пропозицію Центральної Ради протягом 1917 – 1918 працював товаришем генерального секретаря судових справ та заступником міністра юстиції УНР.

Після приходу більшовиків полишив юриспруденцію і займався етнографічними дослідженнями у ВУАН та викладацькою роботою у Київському вищому музично-драматичному інституті. Його двічі заарештовували радянські спецслужби. З 1934-го відбував покарання у сумнозвістному концтаборі «Карлаг» у Казахстані. 1936-го Климента Квітку достроково звільнили, після того він кінця життя викладав у Московській консерваторії.

Помер 19 вересня 1953 року у Москві.

1936, 4 лютого – на Миколаївщині народився відомий археолог Борис Мозолевський, який відкрив світові пектораль, дослідивши скіфський курган Товста Могила.

Він мріяв стати військовим льотчиком, навіть вступив до спецшколи Військово-Повітряних сил в Одесі. Згодом  навчався в Єйському вищому військово-авіаційному училищі, аж поки  його не скоротили у зв’язку зі скороченнями в армії.

Потому Борис Мозолевський відкрив для себе археологію. Він став активним учасником археологічних експедицій, якими керував скіфолог Олексій Треножкін. За написання вільнодумних віршів за ним стежили радянські спецслужби. Його звільнили з посади редактора у видавництві «Наукова думка».  «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. – писав Борис Мозолевський в етюді «Шлях до себе», – Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».

Відкриття унікальної знахідки сталося 21 червня 1971-го поблизу міста Орджонікідзе на Дніпропетровщині. Золоту скіфську пектораль нарівні зі скарбами Тутанхамона вважають головною археологічною знахідкою ХХ століття.

1981,4 лютого -  у смт Пересічне Дергачівського району Харківської області народився Колодій Сергій Володимирович – капітан, командир роти, 93 ОМБр.

Загинув 28.09.2014 р. під час штурмових дій в аеропорту "Донецьк".

Указом Президента України № 350/2016 від 23 серпня 2016 року, присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).