1757, 4 серпня – у Миргороді народився Володимир Боровиковський, живописець, іконописець, автор понад 200 портретів своїх сучасників.

 

 

 

 

 

Походив з дрібної козацької старшини. Усі чоловіки в родині були іконописцями, тож разом з батьком Володимир розписував місцеві храми.

 

Виконував портрети на замовлення. Служив у Миргородському полку значковим товаришем.

 

Катерина ІІ, подорожуючи на Південь України, зупинялася в одній з резиденцій, яку оздобили роботами Боровиковського. Імператриця зацікавилася автором творів і запросила художника до Санкт-Петербургу. Тут Боровиковський став відомим портретистом, з 1895-го академіком та  радником Петербурзької Академії мистецтв.

 

Народження Христа. 1799. Історико-архітектурний художній музей «Новий Єрусалим». Істра. Московська область.

 

 

Впадав у затяжні депресії, жив на самоті, цурався жіночого товариства. Він так і залишився чужаком для петербурзького товариства. Хоч запізнався з найшляхетнішими родинами Російської імперії.

 

 

Портрет французької письменниці мадам де Сталь (в останні роки життя). Імовірно 1812. Фото: wikiart.org

 

Портрет Марії Лопухіної. Полотно, олія. 1797. Третьяковська галерея. Фото: bibliograph.com.ua

 

 

Помер 6 квітня 1825-го і похований, як і заповідав скромно і без зайвих церемоній, на Смоленському кладовищі у Петербурзі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1854, 4 серпня – у Заньках на Чернігівщині народилася Марія Адасовська.

 

 

Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул.

 

 

Всупереч волі батька стала однією з найвідоміших акторок українського театру. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село Заньки, де народилася.

 

 

 

 

 

Марія Заньковецька в ролі Наталки Полтавки за однойменною п’єсою Івана Котляревського. Фото: ukrainianpeople.us

 

 

 

 

 

Цікаві факти життя Марії Заньковецької.

 

1. Марія вмовляла свого чоловіка Олексія Хлистова дозволити виступати на сцені, однак той сприймав це за жіночу примху. Одного разу в Бендерах актор театру корифеїі Микола Садовський в компанії офіцерів таки змусив Хлистова підписати відповідний документ. Щоб вийти із ситуації, Хлистов погодився, але поставив єдину вимогу – Марія має грати лише українською мовою в українському театрі, якщо такий колись існуватиме.

 

2. Марія Заньковецька могла стати оперною співачкою. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі  і той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

 

3. Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

 

4. Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу. Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

 

5. Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» на столичному кону ставили 22 рази.

 

6. На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». Український фотохудожник Альфред Федецький запросив у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

 

7. Марію Заньковецьку та Марка Кропивницького запрошували до імператорського Александринського театру, але ті відмовилися.

 

8. В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі Христа.

 

9. Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу і отримати кредит.

 

10.  12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені  Марії Заньковецької.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1878, 4 серпня – народився Антін Крушельницький, український письменник, літературознавець, педагог, один із понад сотні українських інтелектуалів, розстріляних на Соловках. Родина Крушельницьких стала символом Розстріляного Відродження.

 

 

Антін Крушельницький (1878 - 1937). Фото: esu.com.ua

 

 

Родом із повітового містечка Ланцут (Польща). Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Викладав у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Рогатина, Бережан. Міністр освіти Української Народної Республіки у 1919-му.

 

Був знайомий з Іваном Франком, входив до Русько-Української радикальної партії.

Після падіння УНР емігрував до Відня. У 1928-му повернувся до Львова, видавав журнал «Нові шляхи» (1929-1932).

 

На запрошення уряду УСРР влітку 1934-го разом із родиною переїхав до Харкова. Там за півроку його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями як одного з керівників центру ОУН в Україні.

 

Розстріляний 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох (Карелія).

 

Його синів Івана й Тараса страчено ще в грудні 1934-го. Дочка Володимира, сини Богдан і Остап також розстріляні в 1937-му. Родина Крушельницьких, знищена радянським режимом, стала одним із символів Розстріляного Відродження.

 

Родина Крушельницьких стала символом Розстріляного Відродження. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Фото: ukrpohliad.org

 

 

У 1941-му в НКВД спалили рукопис твору Антіна Крушельницького «Батьківщина», написаного в ув’язненні (13 зошитів). Літературна спадщина Крушельницького, та й саме його ім’я, на довгі роки були вилучені з української культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1914, 4 серпня – у Львові молоді українці-емігранти утворили політичну організацію Союз визволення України. Серед організаторів Созу були вихідці з Наддніпрянської України, яка входила до Російської імперії. В умовах російського самодержавства чимало українських політичних та громадських діячів змушені були виїхати за кордон.

 

 

Перша світова війна активізувала діяльність цих людей. В умовах війни між Австро-Угорщиною та Росією вони сподівалися проголосити самостійність та соборність України.

 

 

 

Серед тих, хто створив Союз визволення України були Олександр Скоропис-Йолтуховський, Андрій Жук, Маркіян Меленевський, очолив організацію Дмитро Донцов.

 

 

 

 

Вони популяризували Україну  та намагалися привернути увагу європейської громадськості до українського питання. Засновували представництва в різних країнах, видавали періодику, допомагали полоненим українцям з російської армії, які потрапили до Австрійських таборів.

Союз визволення України ліквідовано 1918-го.

 

 

 

Підготували Наталя Слобожаніна, Наталка Позняк-Хоменко та Сергій Горобець.

 

 

 

 

 

 

 

 

1968, 4 серпня – у с. Воскресенка Буринського району Сумської області народився Осіпов Микола Іванович - старший лейтенант, командир 2 реактивного артилерійського взводу 9 реактивної артилерійської батареї 3 реактивного артилерійського дивізіону 27 реактивного артилерійського полку (м. Суми).

 

 

Загинув 3 вересня 2014 р. під час обстрілу з території Російської Федерації з РСЗВ "Смерч" близько 22:30 базового табору 27-го полку поблизу Старобільська (Луганська область).

 

 

 

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1992,4 серпня – у с. Чернелів-Руський Тернопільського району Тернопільської області народився Гарматій Володимир Михайлович - молодший лейтенант, командир взводу, 51 окремої механізованої бригади.

 

 

 

Загинув 25 липня 2014 р. підірвавшись на міні в районі м. Лисичанськ Луганської області.

 

 

 

Указом Президента України № 448/2016 від 13 жовтня 2016 року, присвоєно звання  «Герой України» (посмертно).